Я мама двох дорослих синів. В них вже свої сім’ї, вони частенько мене відвідують з онуками. Старший син живе ближче і буває у мене частіше, а до молодшого ми з чоловіком іноді самі їздимо.
Донедавна в мене були прекрасні стосунки з обома синами, а тиждень тому виник жахливий конфлікт між ними. Тепер я опинилася між двох вогнів. Я завжди захоплювалася своїми невістками, я з ними добре спілкувалися.
Дівчата порядні, розумні. Від старшого сина в мене два онуки, а від молодшого – троє. Обидва сини в мене пристойно заробляють, і невістки вдома не сидять – теж на роботу ходять.
Як і хто розпоряджається сімейним бюджетом, я ніколи не цікавилася. Поки мені не зателефонувала дружина молодшого сина. Вона мені розповіла, що син позичив братові кругленьку суму з їхнього сімейного бюджету.
Мовляв, старшому знадобилися гроші для термінового вкладу, і він обіцяв віддати борг із відсотками за завдані незручності. Гроші молодший син збирав на квартиру у столиці, щоб діти мали змогу здобути пристойну освіту.
Син взяв гроші потайки, він думав, що брат їх швидко поверне, а дружина не помітить пропажі. Тільки дружина все помітила і влаштувала неймовірний скандал. Старший обіцяв усе повернути до копійки.
Згодом він повідомив, що доведеться почекати на борг, бо в нього почалися проблеми в бізнесі. Невістка не тільки мені все розповіла, вона вважала, що зобов’язана повідомити все дружині мого старшого сина, яка ні про що не здогадувалася.
Тепер дружини з обох сторін не дають спокою ні своїм чоловікам, ні мені. Паніка минула за кілька днів, і тоді сини вирішили, що самі владнають питання між собою. Але конфлікт між братами досі не вщух.
Домовилися, що старший буде поступово виплачувати борг молодшому щомісяця. Мабуть, дружина натиснула на нього, і він передумав, сказав, що борг треба повернути негайно.
Грошей у старшого немає, він і так відмовляє зараз собі в усьому, щоб віддати борг якомога швидше. А молодшого як півень клюнув в одне місце, і він уже мене вплутав у це свавілля.
Каже, що я маю позбавити його брата спадщини й негайно продати дачу, віддати частину грошей із продажу йому. Продати будинок, у якому я прожила півжиття з чоловіком, я не можу. Та й з чого б це?
Я ще жива, заповіт нехай чекають років через 30. Це родове гніздо, тут я ностальгую, приїжджаю влітку, щоб попити чаю на веранді і згадати молодість.
Коли сини обговорювали повернення боргу, виявляється, старший сказав, що його частина з мого заповіту – частина будинку, буде заставою. Мені ж він каже, що нічого подібного не говорив.
Колись ми думали, що добре було б одразу на дітей оформити будинок, але тепер, через те, що він оформлений на мене, я маю вирішувати конфлікт. І якщо зроблю, як хоче молодший син, втрачу зв’язок зі старшим.
