Віка стояла біля святкового столу, прикрашеного свічками і конфетті, і з викликом дивилася в обличчя власної свекрухи.
Гості, які прийшли на день народження її сина, завмерли від подиву, очікуючи розв’язки.
Свято дитини несподівано для всіх перетворилося на сімейну драму.
Приводом знову послужила поведінка Лілії Іванівни, з якою Віка за чотири роки так і не змогла знайти спільну мову.
Уперше жінка побачила свекруху на своєму весіллі. Та одразу ж дала їй зрозуміти, що миру між ними ніколи не буде.
З появою сина Артема ситуація погіршилася. Лілія Іванівна на рівному місці чіплялася до онука, виставляючи його недалекоглядною і неадекватною дитиною.
Кожен її візит обертався для Віки нервовим зривом. Свекруха з порога починала чіплятися до Артема.
– Чому він ірже, як кінь? Ти не думала показати його психіатру? – скривила обличчя Лілія Іванівна.
– Артем нормально сміється… – заперечила у відповідь невістка. – Усі діти так сміються.
– Усі діти? Сходи на дитячий майданчик і послухай, тоді зрозумієш різницю! – фиркнула свекруха і закотила очі. – Якщо ти цього не помічаєш, задумайся над тим, яка ти після цього мати…
Вікторія не стала сперечатися з матір’ю чоловіка, вирішивши, що та трохи побурчить і заспокоїться.
Однак наступного разу Лілія Іванівна знайшла інший привід, щоб бути незадоволеною онуком.
Вона зустріла невістку з сином на дитячому майданчику біля будинку й одразу ж стала бурчати.
– Чого він із палицею бігає? – не привітавшись, роздратовано пробасила Лілія Іванівна. – Усе-таки раджу показати його психіатру…
– Що в цьому поганого? Артем – трирічна дитина! Це нормально, – обурилася Віка, у якої терпіння з кожним візитом свекрухи все більше вичерпувалося.
– Дитинко, подивися по сторонах! Усі діти граються з іграшками, тільки твій – із палицею, – пирснула від сміху Лілія Іванівна, чим привернула до себе увагу оточуючих. – Задумайся, яка ти після цього мати…
Віці стало ніяково, і вона, взявши Артема за руку, попрямувала до під’їзду. Слідом за ними, бурчачи під ніс невдоволення, пішла свекруха.
У цей момент жінці захотілося розвернутися і послати Лілію Іванівну до чортової матері.
Однак вона, як і всі попередні рази, насилу стримала себе і своє обурення.
Стримуючись, Віка чудово розуміла, що одного разу не витримає і дасть волю своїм емоціям.
Розрядка сталася на дні народження Артема, якому виповнилося чотири роки.
Привітати дитину прийшла мати Віки, свекруха з подругою, про яку ніхто не знав, і зовиця.
Господиня накрила святковий стіл настільки, наскільки змогла. Сидячи за столом із Лілією Іванівною, вона сильно нервувала.
Віка з жахом чекала, поки свекруха покаже перед усіма своє обличчя і почне її вичитувати.
Однак Лілія Іванівна спочатку поводилася досить стримано. Але після третього келиха, вона відкрила рот.
Пильно подивившись на Артема, який за обидві щоки наминав тортик, жінка насупилася.
– Віка, син-то твій, виявляється, у нас шульга! – сплеснула вона руками. – Ти куди дивилася? Ось виховала… Він точно від мого сина? Ти його випадково не нагуляла?
– Думайте, що говорите! – огризнулася у відповідь Віка, яку почало трясти від слів Лілії Іванівни.
– Шульгами взагалі-то були великі люди, – заперечила сваха, ставши на бік доньки. – У цьому немає нічого поганого…
– Ой, не потрібно мене переконувати. Я сама чудово бачу, хто тут поганий… – продовжила звинувачувати Віку свекруха.
Зрозумівши, що мовчати й ковтати образу далі вже точно не варто, невістка вирішила висловитися вголос:
– Ліліє Іванівно, а ви хороша мати?
Жінка миттєво змінилася в обличчі. Нервово заплескавши очима, вона промовила:
– Так, я вважаю себе гідною матір’ю! Тільки подивися, якого сина я виростила! Між іншим… для тебе!
Замість відповіді Віка зайшлася в гучному уїдливому сміху, що розлютило Лілію Іванівну.
– Що смішного? Мій Павло – чудова людина! Його всі хвалять!
– Досить, – просміявшись, видихнула Віка. – Ваш син теж шульга. Що ж ви за мати така, якщо за 40 років життя не звернули уваги на таку просту річ? Якщо ви за довгі роки не помітили особливість власного сина, ви погана мати!
Жінка очікувала, що зараз свекруха схопиться з місця й почне голосити. Однак Павло випередив її.
– Віко, що ти кажеш? Як смієш ображати мою маму?! Вона найкраща мати на світі!
– Тобто, на твою думку, Лілія Іванівна може говорити про мене й нашого сина що завгодно, а мені й рота не можна відкрити в її бік? – розгнівана Віка не стримала емоцій і стукнула по столу кулаком.
– Ну не так же говорити! Могла б віч-на-віч висловити своє невдоволення! – напирав чоловік.
– Вона чомусь нікого не посоромилася, коли вкотре виставила нашого сина неповноцінним! – очі жінка наповнилися сльозами від образи й гіркоти.
У цей момент Павло остаточно розчарував Віку, яка зрозуміла, що він ніколи не зможе захистити ні її, ні їхнього сина.
Гості відчули себе незручно і стали розходитися, вирішивши не брати участь у сімейному конфлікті.
Залишилася тільки мати Віки, яка подумала, що її підтримка буде зараз необхідною.
– Донечко, зрозумій, твоя свекруха звикла командувати і критикувати. Тобі потрібно було набагато раніше поставити її на місце! – твердо промовила жінка. – Ти все зробила правильно!
Однак Павло був не згоден зі словами тещі. Він накричав на неї, попросив не втручатися і вказав на двері.
– Без вас розберемося! Напевно, це ви накручуєте Віку, а потім вона зривається на мою маму!
– Твоя мати чотири роки поливає брудом мого онука, твого сина, і мою дочку, твою дружину, але ти жодного разу їх не захистив! Ганчірка ти, а не чоловік! – з надривом випалила жінка.
– Он двері! – зять холодно вказав тещі на вихід. – Я вашої думки не питав!
Жінка кілька разів чортихнулася і, схопивши своє пальто, вискочила з квартири.
Минуло два тижні після скандального свята. Весь цей час подружжя одне з одним не розмовляло.
Віка хотіла, щоб чоловік перед нею вибачився, а той чекав того ж, але для Лілії Іванівни.Він щиро вважав, що дружина просто так зганьбила його матір перед родичами.
Віка не витримала першою. Вона із серйозним обличчям запитала в Павла, у чому винна.
– Так не можна було поводитися! – наполягав чоловік. – Мама не зробила нічого поганого…
– Тобто, вона всіляко називає нашого сина, виставляючи, що я погана мати. Навіть до того, що Артем їсть лівою рукою, і то причепилася! Хоча сама навіть не знає, що ти теж шульга! – обурилася жінка.
– Зате вона чудова мати, як ти її назвав… Лілії Іванівні можна нас із сином поливати брудом від ніг до голови й ганьбити, а ми не можемо дати їй відсіч?!
– Мама нічого поганого не сказала! – продовжував твердити одне й те саме, як заведений, Павло. – Ти повинна вибачитися перед нею!
– Не буду, поки вона не вибачиться переді мною і своїм онуком! Невже тобі самому приємно слухати натяки про те, що через те, що Артем їсть лівою рукою, він не твій? – обурено тупнула ногою Віка.
Замість відповіді чоловік закотив очі, даючи дружині зрозуміти, що вона роздмухує з мухи слона.
Після цієї розмови подружжя не розмовляло ще один тиждень, а потім Віка ошелешила Павла несподіваним рішенням.
– Я подала на розлучення! – холодно сповістила вона чоловіка.
– На розлучення?
– Так! Не хочу жити з людиною, яка дозволяє своїй матері нас із сином принижувати! – коротко пояснила Вікторія.
– Вважай, як хочеш!Дякую, що подала на розлучення, а то я вже й сам хотів писати заяву, – отруйно усміхнувся Павло.
Через два місяці сім’я розвалилася. Віка поїхала з Артемом до своїх батьків.
Після цього ні Павло, ні Лілія Іванівна не виявили бажання побачити сина й онука.
Про чоловіка Віці нагадували тільки аліменти, які вона стабільно отримувала на карту щомісяця.Спеціально для сайту Stories
