Мій перший і єдиний чоловік завжди добре до мене ставився. За всі ці 10 років, що ми були в шлюбі, я не почула від нього жодного поганого слова. Звісно ж, у нас бували проблеми і не раз. Основна – з житлом, бо жити у двокімнатній квартирі вчотирьох – це не найкращі умови, я так вам скажу.
Ба більше, до цього, коли в нас була тільки одна дитина, ми тіснилися втрьох у квартирі-студії. І лише мріяли про розширення. Я – вічна домогосподарка. У шлюбі не пропрацювала жодного дня, але це не означає, що я лінувалася. Господарство було на мені, після роботи чоловік міг лягти на диван і відпочивати.
Мене такі сімейні ролі цілком влаштовували, адже він там багато працював, віддавав усі гроші в сім’ю, з друзями не гуляв. Тож можна зрозуміти людину, відновлюватися теж потрібно. Але коли я завагітніла третім, стало важкувато. З усіх боків: морального, фінансового. Фізично теж було нелегко.
Ще на перших місяцях я почувалася не дуже добре, просила чоловіка допомогти, і він погоджувався, але ми обидва розуміли, що нова дитина принесе з собою ще більше труднощів. Треба було готуватися до все нових і нових випробувань, а тут, як на зло, захворіла моя свекруха.
І щось треба було з цим робити, тому що жила вона одна і більше допомоги чекати їй було нізвідки. Я швидко відновлююся після пологів. Уже через два місяці я носила свекрусі судки з супами і кашками, тільки щоб їй полегшало. У чоловіка була відпустка, тож, можна сказати, ми були всі разом.
Важко, та дружно. Молодший спав із нами в кімнаті. Поки жити можна, далі буде видно. Такі думки були в мене в голові, поки одного разу до мене не прийшов чоловік і не сказав, що більше в нього немає сил мені брехати. Він давно кохає іншу і терпіти не може власної брехні.
Ні я, ні наші з ним діти ніяк на ситуацію не вплинули. Чоловік віддав мені всі відкладені ним на чорний день гроші і пішов. Відтоді він щомісяця висилав на картку якісь копійки, мабуть, думаючи, що чинить як герой. Єдиною людиною, яка мене підтримала, стала моя свекруха.
Вона часто мені телефонувала, заспокоювала. Звала до себе в гості і вибачалася, що сама нічим не може допомогти, але якось мимохідь пообіцяла мені, що, якщо не одужає, її житло дістанеться нам з онуками. Це було дуже мило, але я, зі свого боку, всерйоз переймалася її здоров’я.
Так і вийшло, що мені довелося розділити своє життя на дві половини. З одного боку – діти, яких потрібно було нагодувати, одягнути, відправити до школи. Та ще й не забути про молодшого, він постійно був у мене на руках, здавалося, я навіть не відчуваю його ваги.
А з іншого боку, час від часу, я відвідувала свекруху. Вона ніби як потроху одужувала. Завжди питала, як я почуваюся, як справи в її онуків. Лаяла свого сина, хоча намагалася про нього взагалі не розмовляти. Такий ритм життя якось сам по собі увійшов у мене в звичку.
По парних днях я була повністю занурена у власне життя і життя своїх дітей, а по непарних кілька годин я проводила у матері свого колишнього. Купувала їй ліки, розважала розмовами, навіть іноді готувала прямо у неї вдома. Вона могла погратися з молодшим онуком, що її особливо забавляло.
Зрозуміло ж, самотня людина, хочеться потримати малечу, погратися і поняньчитися. Нормально. І ось, зайшовши вкотре до неї в гості, я розклала крупи по кухонних шухлядах і виявила в одній із них щось, що привернуло мою увагу, а саме пачку зефіру.
Я сама солодке не дуже люблю, але саме цей вид солодощів можу впізнати з півпогляду. Улюблені ласощі мого колишнього чоловіка. Це що, виходить, він заходив, а свекруха мені нічого не сказала? Дивно, це ж ціла подія. Навіщо приховувати щось було?
І, повернувшись до кімнати, я розповіла про свою знахідку. На що свекруха мені відповіла, мовляв, так. Приходив її син, з новою невісткою. І її дочкою від першого шлюбу. Запросили її пройтися, і вони навіть непогано провели день, а в мене самої в той момент аж щелепа відвисла. Пройшлися? День?
Тобто як це? Весь цей час я думала, що моя свекруха – майже неходячий інвалід. До туалету і назад. Принаймні так вона давала мені про себе зрозуміти, та й не вставала вона ніколи при мені з ліжка, а тут ось які новини. Газлайтинг – це, простими словами, розвели мене як дурочку. Далі – більше.
Вона похвалилася мені фотографією на телефоні, де вся їхня сім’я, включно із самою свекрухою, мило посміхалися і позували десь у сквері. Картинка, що врізалася мені в пам’ять надовго. Тобто, я з трьома дітьми примудряюся наготувати, принести і мало не з ложечки годувати чужу мені людину.
А вона мило проводить час із батьком моїх дітей і його новою пасією! Тоді я просто взяла свою дитину, вимкнула їжу, що готувалася, і одягнулася. Свекруха дивилася на мене очима невинного агнця. У той момент я дуже сильно стримувала себе, щоб просто не закричати від образи.
Більше моєї ноги в тій квартирі ніколи не буде. І навіть подумки я не згадуватиму свого колишнього чоловіка. Тієї людини не стало, а в мене залишилися тільки діти. Ось люди, яким я повністю можу довіряти. Їм і більше нікому.
