Павло рано овдовів. Йому було всього п’ятдесят, коли його дружина, Олена, пішла з життя.
Він звик, що в його будинку завжди було багато народу. А якось так вийшло, що діти виросли і поїхали, онуків поки не було, а дружина раптово пішла з життя.
Галасливий будинок став порожнім. Навіть кішка пішла слідом за Оленою. Кажуть, що тварини йдуть, бо не можуть винести туги… Павло теж тужив, не знаходячи собі місця.
Друзів у нього не було, а на роботі, в інституті, де він викладав, були тільки колеги: перекинулися парою фраз і розійшлися.
Навіть на день народження нікого було покликати. Павло святкував один. Купив собі маленький тортик, свічки і… так і не з’їв. Викинув.
«Треба мені з кимось познайомитися. Інакше почну вити, як пес на місяць».
Павло підозрював, що в його віці не знайомляться на вулиці або в кафе, тому що зазвичай жінки за тридцять вже заміжні. Він поміркував і вирішив, що потрібно зареєструватися на сайті знайомств і спробувати щастя в мережі.
Фотографію він вибирав довго. Всі знімки були з дружиною. Тільки одна знайшлася, підходяща, з ювілею її брата.
Там Павло стояв на тлі красивого будинку з шашликом в руках. Павло згадав, як вони з Оленою їздили за місто, як було добре… і відклав ноутбук. Його поглинули спогади.
А наступного дня Павла закрутили справи. Він прийшов з роботи втомлений, і тільки у вихідні він звернув увагу, що на електронну пошту прийшло кілька повідомлень.
— Ух… — здивувався він, дивлячись на екран.
Виявилося, що кілька жінок додали його в «обране».
«Тетяна. П’ятдесят п’ять років, троє дітей, розлучена. Є дві собаки», — з фотографії на нього дивилася жінка, явно старша за свій вік. І судячи з інших фотографій, це були її онуки, а не діти.
«Нічого спільного з моєю Оленою…» — розчарувався Павло і закрив анкету Тетяни.
Слідом за нею в «кошик» відправилися ще п’ять анкет таких же дам.
«Напевно, варто вказати вік від 20 років», — вирішив Павло. — «Так, може бути, дами тридцять п’ять плюс і відгукнуться».
Павло виправив вік і став чекати. Через десять хвилин йому прийшов лист від красуні Анжели.
— Привіт, зустрінемося? — написала вона.
— Вітаю… — Павло навіть розгубився. Куди запросити даму? На фото була цілком симпатична особа, яка виглядала за віком трохи старшою за його дочку, Анну.
«Цікаво, Анна буде сильно лаятися?» — Павло уявив, як буде прогулюватися вечорами з Анжелою під руку. Така панянка явно приверне до себе увагу.
— То що, зустрінемося? — Анжела написала знову. Мабуть, Павло їй дуже сподобався.
— Так, я можу завтра. А ви?
— Я можу зараз.
— Ну, давайте… — знову розгубився Павло. — У парку? Біля метро…
— Краще у мене, — Анжела написала адресу.
«Може, ми з нею знайомі?» — Павло почав згадувати своїх студенток. — «Точно, швидше за все, вів у неї лекції. Ось вона відразу і запрошує на чай. Ну що ж не сходити?»
— Буду через годину-півтори, — написав Павло і почав збиратися на побачення. Виявилося, що Анжела живе недалеко, практично в сусідньому будинку.
Павло одягнув чисту сорочку, краватку, надушився одеколоном, який йому п’ять років тому подарувала дружина, і, прихопивши цукерки та букет квітів, вирушив назустріч долі.
Він досить довго дзвонив у двері. Вже збирався йти, коли двері відчинилися.
Павло здивувався, звичайно, що Анжела не запитала в домофон, хто прийшов, але зробив знижку на те, що вона молода і наївна. Тим більше, про зустріч вони домовилися заздалегідь.
Він піднявся сходами на третій поверх і, не знайшовши кнопки дзвінка, постукав.
Павло дуже хвилювався. Давно він не був на побаченні. Боявся скомпрометувати себе.
Анжела все не відчиняла. Павло подумав, що помилився дверима і знову хотів піти. Поверхом нижче він побачив жінку з розгубленим обличчям, яка стояла на сходовій клітці.
Перед нею стояла велика сумка з відірваними ручками, а обличчя висловлювало смуток.
— У вас все добре? — уточнив Павло. Жінка подивилася на нього і також розгублено кивнула. — Не знаєте, тут ваша сусідка, Анжела, повинна жити…
— Поверхом вище. — Жінка ще сильніше нахмурилася і кивнула на ту квартиру, куди він щойно стукав. Вона оцінила букет у його руках, але нічого не сказала. Тільки похитала головою.
— Хто там?! Гей? До мене хтось є? — пролунав гучний голос. Павло підвів голову і зрозумів, що Анжела, нарешті, вирішила його впустити.
— Це я стукав, добрий вечір… — він не договорив. На порозі перед відчиненими дверима стояла дама. У колготках в сітку, короткій спідниці і топі, не зовсім за розміром.
В принципі, Анжела не була пухкою, але аж надто явно вона демонструвала свої принади.
— Добрий, а буде ще добріший. Заходь, — кивнула вона і відійшла. Павло потоптався на порозі, не знаючи, чи варто заходити?
За спиною у Анжели красувалося велике ліжко з червоною постільною білизною. Більше нічого Павло розгледіти не зміг. Світло було приглушене.
— Чого вагаєшся? Заходь або не затримуйся. — Анжела поправила бретельку топа, що сповзала з її плеча.
— Може, краще прогуляємося? — тихо запитав Павло. Він не був готовий ось так відразу… зрадити дружину, яка пішла.
Він сприймав це саме так. Якби він спочатку покохав жінку, то ніби як було б і не соромно перейти до серйозного кроку. А відразу і в усі тяжкі… ні, Павло не з таких чоловіків.
— За прогулянку теж заплатиш? Мій час не безкоштовний, — Анжела потягнулася довгим нігтем до його сорочки, від чого Павло знітився і навіть позадкував. Він ледь не спіткнувся об поріг і мало не впав.
— Вибачте, я забув, що у мене справи. — Прикриваючись букетом, Павло вийшов у тамбур і зачинив двері.
«Ну й справи… попалася ж мені така жіночка», — подумав він і пішов вниз.
— Щось ви швидко закінчили, — сказала жінка. Вона все ще була в під’їзді, а її сумка все ще лежала на підлозі.
— Та я… не знав.
— Ну так. Вважайте, я вам повірила, — хмикнула вона. — Втім, це не моя справа.
— А ви все ще тут? Чекаєте когось?
— Ні… у мене така ситуація… Замок зачинився, а вдома нікого немає. Ще й ручка відірвалася… від пакета. Тепер не знаю, що робити.
— Викликати слюсаря?
— Телефон вдома. Чекаю, коли хоч хтось із сусідів прийде.
— Анжела? — розсміявся Павло, і на обличчі жінки теж з’явилася посмішка. — А давайте я вам допоможу?
— Ви слюсар? Або чарівник?
— Не чарівник, тільки вчуся, — сказав Павло і, вручивши букет жінці, набрав номер знайомого, який допомагав йому з замком, коли потрібно було потрапити в квартиру до дочки.
Марія, так звали сусідку з під’їзду, виявилася цілком приємною, самотньою жінкою. Вона була зовсім не схожа на його колишню дружину, Олену, але головне, що вона була протилежністю Анжели.
Скромна, інтелігентна і… вже через годину вони пили чай з цукерками на її маленькій кухні.
А наступного дня, коли Павло запросив Марію на прогулянку в парк, вона з радістю погодилася.
Ось так випадкова зустріч стала доленосною.Спеціально для сайту Stories
