Мені 40 років і 18 з них я вже одружена. Чоловік працює головним інженером на великому виробництві, а колись працював сантехніком, приїхавши з маленького містечка до столиці.
До інституту одразу не вступив, а платне його родина не потягнула. Ось і влаштувався працювати в ЖЕК.
Коли мама дізналася, за кого я зібралася заміж, стразу заголосила: «не могла нікого гірше знайти? Інших, гідних розібрали, чи що, всіх?». Мені було дуже прикро, але після весілля нам довелося жити разом із нею. Батько покинув нас раніше.
В інститут чоловік все ж таки вступив з другої спроби, але з ЖЕКу не пішов, його вмовило начальство залишитися, дуже вже руки у Вадима виявилися золоті.
У квартирі все переробив, полагодив, але мамі все було не так. Він не сидів на шиї, як любила всім говорити мама, стипендію отримував, підробляв слюсарем, та й батьки його з провінції допомагали продуктами.
Але коли вона дізналася, що я вагітна, не стрималася, сказала: «ти від кого зібралася народжувати, від сантехніка? Я думала, що ти схаменешся».
Найсумніше, що це чув мій чоловік. Мені було дуже соромно. Тоді він випросив у начальства в ЖЕКу кімнатку в гуртожитку (яку мама називала комірчиною) і ми переїхали. Там і народилася дочка.
Через три роки після закінчення навчання чоловік зайняв керівну посаду у компанії, і ми змогли купити квартиру.
Мама в нас не була жодного разу, гордість не дозволяє. Я з донькою сама її відвідувала, навіть в свій день народження. Добре, що чоловік розумів і не перешкоджав.
Зараз мама мене дістає, що чоловік не може прийти та допомогти їй. Я його не звинувачую, він якось сказав, що не проти, якщо я даватиму мамі гроші, але сам він ніколи не переступить поріг її будинку.
Сказав: «Можливо, якби вона одразу, тоді ще вибачилася, я б зрозумів. А так… Половина життя минула. Вона мені чужа. І ні до чого зараз налагоджувати стосунки». Мені шкода маму, але вона досі досі вважає, що була тоді права.
