– Я йду від тебе! – Олена повідомила це з такою урочистістю, немов виграла головний приз у лотереї життя.
А Сергій, на власний подив, навіть не засмутився. Навпаки, відчув щось дуже схоже на полегшення. “Господи, нарешті все вирішилося, та ще й без моєї участі”, – промайнула малодушна думка. Але за неї навіть було не соромно.
***
Сергій свою дружину кохав. А ось Олена… Чи кохала вона його коли-небудь? Ні, напевно. Навіть заміж за Сергія вийшла скоріше зі шкідливості. Щоправда, коли вона запропонувала одружитися, то він навіть не підозрював про це. Просто зрадів: “Нарешті Оленка прозріла. Зрозуміла, що Льоха їй не пара. Пустодзвін, павич, егоїст!”
Льоха завжди був таким: улюбленцем життя і жінок.Біс його знає, за що його обожнювали ці самі жінки? Може, за такий собі образ симпатичного хулігана, може, ще за що.
Сергій цього ніколи не розумів. Та його це до моменту і не особливо цікавило. А потім у павича- Олексія закохалася Олена. Його Олена.
Сергій із середньої школи домагався її прихильності, а Олексію варто було клацнути пальцями, і Оленка, яку Сергій завжди вважав розумною, одразу ж впала до ніг Олексія.
– Ну що ти в ньому знайшла? – безсило бісився Сергій. – Ні мізків, ні грошей, ні талантів якихось у нього я щось не помітив! Гарненька фізіономія – ось і все його багатство!
– Ти не розумієш, – млосно зітхала Оленка. – Він такий незвичайний. Є в ньому щось загадкове. І зовсім він не гарненький! У нього справжня чоловіча краса.
– Ну нехай краса, – погоджувався Сергій. – Ну і яка практична користь від цієї краси? Особливо для чоловіка? А загадковості в ньому я зовсім не помічав. Мовчить, коли не знає, що сказати? Це, чи що, загадковість? Так це скоріше неосвіченість. Він же трієчник!
– Нічого ти не розумієш, – відповідала Олена.
Як з’ясувалося – вона теж мало що розуміла. Бо він дуже швидко втомився від неї, награвся і залишив Оленку невтішно ридати і збирати з землі осколки свого розбитого серця.
Сам же переключився на Марину. Дівчину, яка поступається Оленці в усьому, крім грошей. У Марини були дуже небідні батьки.
Сергій же витирав сльози Олени, допомагав готуватися до вступу в інститут, завжди був поруч і вірив, що його старання рано чи пізно будуть винагороджені. Так і сталося.
Вони ледве встигли закінчити останній курс і влаштуватися на роботу, як Олена абсолютно несподівано запропонувала:
– Сергію, а давай одружимося! Ти ж хочеш?
Сергій тоді навіть трохи сторопів, але водночас і зрадів: “Невже минула мана Оленки?” Адже всі роки в інституті за Льохою зітхала. Про романи навіть не думала. Та що там, із чоловіками практично не спілкувалася.
Тільки незмінний Сергій і був поруч. Та й то виключно як друг. І тут раптом таке…
Виявилося, не раптом. Знайшлися доброзичливці, які відкрили Сергію очі:
– Знаєш, чому Оленка так раптово за тебе заміж зібралася? Зі шкідливості. Льошка одружився зі своєю Мариною. Вона, видно, відставати не бажає!
Доброзичливців Сергій послав лісом, але черв’ячок сумнівів залишився. Навіть не черв’ячок, а цілий здоровенний дракон: гриз його, мучив, вогнем палив, сну позбавляв. Сергій аж змінився, та так, що Олена це помітила й запитала:
– Ти чого такий, Сергійку, одружуватися не хочеш? Може, я поспішила?
– Я то хочу. Тільки кажуть, що ти за мене виходиш, щоб Льошку забути.
– Хто каже? – Олена насупилася, начебто розсердилася, але голос зрадницьки здригнувся.
– Та яка різниця, хто. Ти мені скажи – це справді так?
– Ні, не так! – скинулася Олена. – Навіщо всяких дунів слухати! Усе в нас добре буде! Обіцяю.
Сергій повірив, тому що дуже вже хотів вірити. Але Оленка збрехала.
***
Не було в їхній родині нічого хорошого. Сергій кохав, вона терпіла. Він говорив компліменти, вона дратувалася:
– Не треба переді мною лабузнитися! Ти чоловік чи хто?
Він робив їй подарунки і ніколи не вгадував:
– Навіщо мені цей фен? Ти абсолютно мене не слухаєш! Я казала, що хочу французькі парфуми. Ти що, не бачиш різниці?
Сергій не пам’ятав, щоб вона коли-небудь казала про парфуми. Може, він неуважний, а може, Оленка ці самі парфуми щойно придумала. Яка різниця – результат-то один. Дружина незадоволена.
А ще вона стежила за життям Олексія. Навіщо тільки створили ці соцмережі! Не інакше, щоб розхитувати людям нерви.
– Ти подивися, – обурювалася Олена, сидячи за комп’ютером. – Льошка зі своєю коровою на до океану поїхав. Вона його вивезла, не інакше. Щоб похвалитися. Ще б пак! Така миша відхопила такого красеня! Невже не розуміє, що він її не кохає? Татко її Льошку просто купив для своєї страшної донечки.
– Ну навіть якщо так, тобі-то яке діло? – злився Сергій. – Сто років тому розлучилися, а ти все за ним шпигуєш. Своїм життям треба жити! Свої інтереси мати!
– От я і маю, – огризалася Олена. – Спостерігаю, як чудовий чоловік гробить своє життя!
– Олено, мені це остогидло. Навіщо ти за мене заміж виходила? – у сотий раз запитував Сергій і не отримував відповіді.
Олена закривала рот і виходила мовчки. Сергій розумів, що так жити не можна, що треба піти. Розумів і не міг залишити свою Олену. “Я такий самий божевільний, як вона!” – міркував Сергій.
Він уже майже наважився поговорити з дружиною. Як раптом у їхньому житті настало щось схоже на перемир’я.
Ні, Олена не запалилася до чоловіка неземним коханням. Але зате перестала стежити за подвигами Олексія в соцмережах. Не зривала поганий настрій на чоловікові і навіть, коли Сергій приніс їй на Восьме березня букет, подякувала, чмокнула в щоку і поставила квіти у вазу, а не кинула на столі, як зазвичай.
“А життя-то налагоджується, – зрадів Сергій. – Треба було всього кілька років почекати. Якщо так справа піде, то скоро можна і про дітей подумати”.
Щоправда, радів він недовго.
***
Олена чоловіка справді не кохала. Думала, що вийде, адже не можна ж усе життя страждати за своїм шкільним коханням. Виявилося, що можна.
Сергій її дратував, дратував до скреготу зубів. Своєю м’якістю, уважністю, своїм бажанням догодити. Вона розуміла, але вдіяти із собою нічого не могла. Спускала на чоловіка собак з будь-якого приводу.
Зовсім погано стало, коли вона знов знайшла в соцмережах Олексія. Її досі коханого Льоху поруч із цією мерзенною Мариною. О, він був у повному порядку. Працював у фірмі тестя, відпочивав на морях, водив красиву іномарку і виглядав абсолютно щасливим. Це особливо злило.
Вона дратувалася від заздрощів. Скаржилася чоловікові, але Сергій не розумів. Бісився, погрожував відрубати інтернет і викинути комп’ютер. Звісно, не зробив ні того, ні іншого: ганчірка, що з нього взяти. Зате вони сварилися, кричали, лаялися. І, на подив Олени, на якийсь час це приносило полегшення.
“Кине він мене, – іноді думала Олена. – Хто ж терпітиме таке відношення?” Але Сергій терпів! Навіть одного разу заговорив про дітей… Ненормальний. Які діти? Які від нього, діти? Ні і ще раз ні. Не склалося в Олени життя. Із цим потрібно просто змиритися.
Але змиритися не виходило.
І раптом одного разу на сторінці Олексія вона прочитала таке, що навіть не повірила одразу написаному. “Скінчилося моє сімейне життя! – повідомляв Льоха. – Розлучаюся зі своєю благовірною і пускаюся у вільне плавання. Дами – відтепер я весь ваш!”
“Ну вже ні! – вирішила Олена. – Ніяких більше дам. Один раз я його упустила. Другого разу не буде!” І вона написала йому. Він відповів, потім вони зідзвонилися. І врешті-решт домовилися про побачення.
Вона нервувала: “Мені потрібно справити гарне враження! Після Маринки йому будь-яка жінка здасться королевою краси, але ж цього мало.
Олексій звик до забезпеченого життя. Просто гарненькі дівчата його навряд чи приваблюють. Брехати, звісно, недобре, але один раз можна. Зроблю вигляд, що я в шоколаді: бізнесвумен і вся така успішна. Пущу пил в очі. Іноді це корисно! Та й крім того, в коханні всі засоби хороші!”
Сергію поки що вирішила нічого не казати. Нехай думає, що в них усе гаразд. Підло, звичайно, але так спокійніше. Настав час подумати про себе!
***
Олексій втомився від Марини. Ну неможливо не втомитися. Так, він одружився на грошах її тата. Час нині такий, кожен продає те, що в нього є. У Льохи це зовнішність і харизма.
Недарма дівчата на нього зі школи вішалися. Маринка начебто недурна, повинна такі речі розуміти. А от не розуміла. Вірила в те, що Льоха справді її кохає! Як таке можливо? Вона на себе що, в дзеркало не дивиться? Ну гаразд, обличчя ще можна якось виправити. А фігура, ноги, та й усе інше. Тут же все треба переробляти!
Він чесно вдавав із себе зразкового чоловіка. Їздив із Маринкою у відпустку, постив у соцмережах щасливі сімейні фото, підлабузнювався до її татуся. Коротше кажучи, старався, як міг.
І що? Варто було один раз застукати його з молодою і красивою – ця миша, Марина, одразу ж закотила істерику і подала на розлучення! Нехай! Їй же гірше. Він-то, Льоха, зрештою знайде їй заміну, а от вона так і залишиться одна, ридати на плечі у свого татуся!
Той ще..! Звільнив Льоху одразу! Але ж Олексій на нього працював не один рік. Так мало того що звільнив, ще й пригрозив, мовляв, тепер Льоху тільки в двірники візьмуть, та й то, якщо дуже пощастить.
У двірники Олексію не хотілося, от і кинув він клич у мережі. Може не всю свою привабливість він розгубив. Знайдуться добрі панянки, які захочуть дати притулок відносно молодому, доволі вродливому, злегка побитому сімейним життям чоловікові.
На його подив, у перших рядах відгукнулася Оленка! Та сама Оленка, яка була в старших класах закохана в нього, як кішка. Яка так зворушливо страждала, коли він кинув її. А вона ще нічого така, судячи з фотографії. Щоправда, заміжня. Але написала, що вони з чоловіком на межі розлучення.
А ще написала, що в неї свій салон краси. Не фонтан, звісно, але це краще, ніж іти у двірники. До того ж вона досі зацікавлена Олексієм. Коли вони зідзвонювалися, у неї такий голос був… Такий!
Загалом, Льоха вирішив із нею зустрітися. Говорити про те, що він бідний-нещасний, відразу не варто. Нехай думає, що їй нечувано пощастило.
***
Олексій з Оленою зустрілися в ресторані. “А вона ще дуже навіть нічого! – подумав Льоха. – А якщо ще й при грошах, то взагалі – подарунок долі”.
“Ох, який же він гарний, – оцінила Олена. – Змужнів, але це йому навіть личить. Просто мрія, а не чоловік! Симпатичний, та ще й забезпечений. Нарешті мені посміхнулася доля”.
Вони провели гарний вечір, сповнений помпезної брехні про свої успіхи, пліток про невдалі стосунки і захоплень з приводу одне одного.
– Поїдемо до тебе, – безсовісно запропонувала Олена.
– До мене не можна, там ремонт. Вичищаю з квартири всі спогади про свій невдалий шлюб, – збрехав Льоха, у якого вдома, у бюджетній двокімнатній квартирі, було порожньо. – Може, краще до тебе?
– Ох, до мене теж поки що не можна. Після розлучення купила шикарну квартиру, але там теж ремонт. Безглуздий збіг, – повідала Олена, на яку вдома чекав Сергій.
– Тоді в готель! У найкращий! Гуляти так гуляти! – легко погодився Олексій.
– Поїхали!
Уранці Олена прокинулася в піднесеному настрої. Життя посміхалося: і начхати, що за номер довелося заплатити їй, карту Олексія чомусь не прийняли. “До біса сьогодні цей задушливий офіс. Зателефонує, скажу,що захворіла. “А вже Сергій, який обірвав увесь телефон, узагалі нехай іде куди подалі. Вдома вона йому все пояснить.
Може, навіть більшу частину майна при розлученні благовірному залишить. Чого там ділити-то? Квартира і так Сергія. А всяку побутову дрібноту ділити – та ну її. Олена
тепер нову купить. Нехай вона і не бізнес-леді, але Льоха-то в повному порядку.
Добре, що тесть у нього чоловіком виявився чудовим, після розлучення не попер його з фірми. Олексій так і сказав. Тож заживе Олена тепер, так як давно мріяла!
***
Коли вона повернулася додому, Сергій, на її подив, не влаштував скандалу, не став кричати і лаятися, просто спокійно запитав:
– Куди ж ти йдеш?
– До людини, яку кохаю! – повідомила Олена.
Прозвучало злегка пафосно, та й нехай.
– І хто ж цей щасливчик? – У голосі Сергія з’явився сарказм.
– Олексій! Ти ж, напевно, вже здогадався?
Сергій кивнув.
– Гаразд, уперед. Не знав, що ти в мене така жаліслива.
Це Олені не сподобалося:
– А до чого тут жаліслива?
– Ну як же… Вирішила підтримати своє шкільне кохання у важкі часи. Широкий жест. Я тут, поки тебе не було, де з ким поспілкувався. Сумно одному було, знаєш. Заліз в інтернет, знайомих старих знайшов. Слово за слово, і повідали мені, що Льоха дострибався.
Дружина його за зради виставила, тесть із фірми попер. Тож завалилося в людини життя відразу. Але ти все це, звісно, знаєш. Ось і прийшла своєму коханому на допомогу, чи не так?
Я тебе навіть не звинувачую. Мене ти ніколи не любила. Це я, наївний, усе чіплявся за щось. Вірив, що все в нас може бути. Ну не доля, значить. Іди, рятуй свого Льоху.
Олена опустилася на стілець: “Знущається Сергій? Та яка різниця. Сім’ї все одно кінець! І що тепер? Залишилася я біля розбитого корита. Хоча, може, все ж таки з Льошкою щось вийде? Ну нехай не бізнесмен. Будемо разом із нуля починати”.
***
Але Олексій починати з нуля не захотів.
– Ну ти й погань! Бізнесменка липова! – повідомив він Олені по телефону. – Тобі тато з мамою не казали, що брехати недобре? Або ти вирішила будь-якими шляхами мене роздобути?Не вийде!
Тож Олена тепер живе одна. Знімає квартиру. Спробувала повернутися до Сергія, але той не прийняв:
– Ти знаєш, я радий, що все так вийшло! Сам усе зважитися на розлучення не міг. Кохав тебе. А ти наді мною знущалася. Мстилася за щось…
Сам Сергій для себе зрозумів: не можна будувати стосунки, коли тільки один кохає. Не вистачить такого кохання надовго, як не старайся.
Сподівається, що зустрінеться на його шляху гідна жінка. Коли-небудь.
Льоха продовжує шукати, кому б продати свою дещо побиту віком зовнішність. Іноді знаходяться охочі. Але не купити. А на певний час узяти в оренду. Але Олексій не втрачає надії.
Кожен отримав, що заслужив. На жаль, щастя не завжди приходить, коли збуваються мрії. А може, деякі просто не про те мріють…Спеціально для сайту Stories
