Шлюби бувають різні. Це я чудово розуміла, коли виходила заміж. Я багато приймала і терпіла. Щобільше, вже чотири роки я, по суті, утримаю чоловіка. Як так, спитаєте? Сама дивуюсь. Кохання зле, напевно…
Нещодавно не витримала і запитала, коли він почне заробляти. Коли ми з ним познайомилися, то він вже був розлучений, мав дитину та жив у батьків. Різниця у віці у нас з ним відчутна: він старший за мене на 9 років.
Та й у характерах ми не завжди сходимося. В нього дуже нервова робота. Часто він може завестися від будь-якої дрібниці після важкого робочого дня. Тому іноді доводиться залишати його в кімнаті одного.
Зараз ми живемо в мене і на мої гроші. Навіть не так. Вже чотири роки ми живемо за мої гроші. Комунальні витрати, продукти та інше оплачую я зі своєї зарплати.
Коли я питала його про гроші, то він запевняв мене, що відкладає на будиночок. Не знаю, чи це правда, але дуже сумніваюся в успіху подібної бізнес-моделі.
Окрім того, що він ніколи не вкладався матеріально в наше життя, навіть на прохання про допомогу він не реагує. Коли минулої зими прийшли рахунки за комунальні послуги, я зрозуміла, що сама не потягну.
Звернулася за допомогою до чоловіка. Він переконав мене, що допоможе. Але пройшов місяць, а грошей так і немає. Довелося позичати у знайомих… Коли ситуація погіршується, я впадаю у розпач і потребую підтримки.
Та чоловік нічого не робить. Йому простіше зібрати речі та поїхати до мами. Що він, власне, і робить. Потім я починаю страждати без нього. Починаю почуватися винною за свою поведінку. А потім дзвоню і прошу повернутися.
Він повертається. Тоді на якийсь час я почуваюся щасливою. А потім все с початку. Факт є фактом. Про сім’ю дбаю тільки я. Це прикро і це набридає. Як же це так, що за працюючого чоловіка дружина все оплачує?
Багато хто б просто покрутив пальцем біля скроні від такого, а я терплю. Набридло! Тиждень тому я підійшла до нього і спитала, чи збирається він взагалі хоч за щось платити.
Чоловік одразу став у позу скривдженого та заявив, що таким чином я його ображаю. Знову щось почав говорити про накопичення, але я резонно помітила, що вони ніяк не допомагають при оплаті газу або води.
Видавши ще щось безглузде, він попрямував до шафи і почав збирати речі. А я навіть не так сильно й відреагувала на це. Очевидно, імунітет виробився. Одне лише прикро.
Чим же я йому насолила, що він так зі мною поводиться? Начебто доросла людина, а поводиться як малолітня дівчинка і ображається постійно. Невже, на його думку, я не заслуговую на повагу та турботу?
