– Це що таке? – Сергій побачив у передпокої зібрану шафу, повішене дзеркало і прибиту поличку. Він повернувся до Наталі і зсунув брови.
– Нуууу… Сергію, ти працюєш, тобі ніколи, а мені…., – почала говорити Наталя.
– Я ж сказав, що зроблю! Ти що дурна чи що? Або оглухла? – він дивився на Наталю презирливим поглядом. Наталя поморщилася, їй одразу захотілося стати маленькою і непомітною….а потім відчула злість:
– Ти обіцяв це все зробити рік тому! – Наталя випрямилася і розправила плечі. – Так жити неможливо.
– Аааа, неможливо! Рік жили і було все нормально, а зараз раптом стало неможливо! – Сергій взув черевики, які щойно зняв, і взяв у руки пальто, яке щойно повісив на вішалку. – У цьому будинку мене не цінують. Тож залишайся ти тут одна. А ще краще йди до того, хто тобі цю шафу зібрав. Господи, та тільки ти йому не потрібна будеш. І взагалі, нікому не потрібна!
Сергій вийшов із квартири, грюкнувши дверима, а Наталя зітхнула. Він уже кілька років провертає такі перформанси. Раніше все ніяк не міг ліжко зібрати і не дозволяв викликати нікого, хто міг би це зробити. І в підсумку Наталя тулилася на розкладачці, а він на дивані. Потім, звісно, зібрав, але скільки всього нехорошого Наталя почула про себе!
Потім шпалери в дитячій не клеїв довго і ламінат не клав. А дитина вже була великою. Із цим було простіше – Наталя сама з подругою все зробила, але кричав він тоді теж знатно.
А зараз унадився до мами своєї їздити і жити там, чекаючи, коли Наталя приповзе до нього і буде благати про те, щоб він повернувся.
– Мамо, – з кімнати визирнув син. – Тато поїхав, так? – запитав він.
– Так, – кивнула Наталя.
– Класно! Мамо, а ходімо пограємося! – запропонував він.
– Звичайно, пішли, – Наталя посміхнулася і пішла до сина. Там вона сіла на крісло, а син почав розставляти машинки. І Наталя зловила себе на думці, що якихось два роки тому в неї і в Сергія все було не так.
Так, вони сварилися. Так, він теж тягнув усе до останнього. Але вони були сім’єю. І Костик тоді не чекав, коли тато піде, а йшов до нього або повз, брав за руку і тягнув із собою. А зараз цього нічого немає.
Наталцині очі наповнилися сльозами.
– Мамо, якою машинкою ти будеш грати? – запитав Костик.
– Червоною, – сказала Наталя.
– Ага. А ще якою? – знову запитав син.
– Зеленою.
– Добре.
Наталя знала, що зараз синові заважати не треба, що він пограє і за себе і за неї.
Напевно тому, її думки поринули в минуле і вона згадала, як познайомилася з Сергієм.
***
Наталя стояла біля магазину і посміхалася сонечку. Поруч із нею була її мама.
– Наталю, давай зайдемо ще он туди і все, – запропонувала мама.
– Мамо, я не хочу. Давай підемо в парк і прогуляємося там, – Наталя справді не хотіла тягатися разом із мамою.
– Але треба ж купити сувеніри! – сказала тоді мама.
– Ну кому вони потрібні, мамо? – Наталя знизала плечима.
– Гаразд, іди у свій парк, а я піду пройдуся по магазинчиках. Зустрінемося в автобусі, – сказала мама.
Наталя посміхнулася і понеслася до парку і до річки. Це було приголомшливо! Вона сіла на шезлонг і її охопило умиротворення. Вона дивилася на річку, на пляж, на діточок, які стрибали хвилями, і не могла повірити, що перебуває в місті.
Наташа не знала скільки б так просиділа, як раптом до неї підійшов хлопець, який був у її екскурсійній групі.
– Дівчино! А ви що сидите? Хіба нам не зараз треба повертатися до автобуса? – запитав він.
Наташа здригнулася, подивилася на годинник і підскочила.
– Зараз! Ходімо швидше.
Вона схопила цього хлопця за руку і вони швидким кроком пішли до виходу з парку.
А коли вони підійшли до автобуса, то вже багато чого знали одне про одного і домовилися зустрітися наступного дня в центрі свого міста.
Взагалі, Наталя думала, що він не прийде. Але цей хлопець прийшов. Так, це був Сергій. Вони стали зустрічатися, потім одружилися, тепер ось у них з’явилася дитина і цій дитині вже 4 роки…..
“Треба виходити на роботу,” – промайнуло в голові у Наталі. Вона раптом чітко зрозуміла, що Сергій у якийсь момент може взагалі піти, а їй треба піклуватися про сина і зробити так, щоб він ні в чому не потребував.
Того дня, рано вранці, Наталя відвела Костика в садок, а сама поїхала на свою стару роботу. Наскільки вона дізналася, вони шукали бухгалтера, щоправда не на її ділянку, але вона сподівалася, що її візьмуть. А якщо не візьмуть, то хоча б порекомендують у якусь компанію.
І її очікування виправдалися – їй сказали виходити в понеділок і пообіцяли цілком собі хорошу зарплату.
А потім Наталя поїхала на роботу до Сергія. Вона вирішила, що вони можуть разом пообідати, і вона розповість йому про те, що виходить на роботу, ну і пробачення попросить, хоча чому вона має першою йти миритися – не зрозуміло.
Наталя підійшла до офісу Сергія і набрала йому. Сергій відповів, але сказав він зовсім не те, що хотіла почути Наталя.
– Мені ніколи, я на нараді! – буркнув він і поклав слухавку.
Наталя зітхнула і вирішила їхати додому і зателефонувати Сергію ввечері і спробувати залагодити їхній конфлікт телефоном. Вона поклала телефон у кишеню і повернулася до автобусної зупинки. У цей момент, позаду неї, відчинилися двері. Вона почула сміх і знайомий голос. Сергія голос! А потім повз неї пройшов він і якась дівчина. Наталя зблідла і зрозуміла, що не може рушити з місця. Вона проводжала очима цю пару і молила Бога, щоб Сергій не обернувся і не побачив її.
А потім на когось налетіла. Вона повернула голову – виявилося якийсь молодий чоловік. Він вибачився. Наталя пробурмотіла:
– Буває.
Потім знову подивилася вслід своєму чоловікові, але його вже не було.
Найімовірніше, він із цією дівицею сіли в машину і Наталя зітхнула: “а чи треба їй узагалі це примирення? Адже останній рік вони живуть як сусіди. Може й не дзвонити йому?
Так, не буду. Нехай дзвонить і приїжджає миритися сам!” – вирішила вона.
Минув тиждень, другий, третій. Наталя вийшла на роботу, а Сергій не дзвонив. Звичайно, Наталі було прикро. А ще, вона не могла зрозуміти – ось, ти пішов від дружини до матері, то чому ти не залишив гроші їй і синові. Адже на щось вони повинні якось існувати?!
Хоча…..все зрозуміло. Він думає, що Наталя почне йому дзвонити, коли гроші закінчаться. І вона б стала дзвонити, якби її не взяли на роботу.
“Усе-таки чоловік мій – продумана людина”, – подумала вона. І трохи пораділа за себе: адже щодо неї він прорахувався – тепер вона не благатиме його повернутися і тим більше не підлабузнюватиметься до нього. Зараз, коли у неї є робота – вони на рівних.
А ще за кілька тижнів Наталя зателефонував брат Сергія і сказав, що Сергій її більше не кохає і що зустрів іншу жінку.
– Це тобі Сергій сказав зателефонувати мені? – запитала Наталя.
– Ні. Просто він постійно з нею і я подумав, що ти маєш це знати, – сказав він.
– Добре, спасибі.
Після цього дзвінка Наталя спробувала зв’язатися з чоловіком, але він не відповів на її дзвінок.
Потім вона дзвонила йому протягом тижня, але він теж не брав слухавку.
“Ні, любий мій, ти все-таки поговориш зі мною”, – подумала Наталя. І подала на розлучення.
Розлучення Наталя та Сергія пройшло гладко. Ну майже. Наталі дісталася половина квартири, в якій вони жили, і то тільки тому, що вони купували її ще до весілля в рівних частках. І все. Так, у неї була ще бабусина квартира, яку вона спішно приводила до ладу, бо Сергій сказав звільнити їхню спільну квартиру для продажу.
А ось кілька ділянок землі, які вони придбали в шлюбі, на це все у неї прав не було. Виявилося, що Сергій усе це оформив на свою матір.
– Ти пошкодуєш, що розлучилася зі мною, – прошипів Сергій, – Я хотів зберегти заради сина видимість сім’ї. Я хотів забезпечувати його і тебе. Але тепер усе. Ми з тобою чужі люди, – заявив він.
Наталя усміхнулася:
– Якщо хотів забезпечувати, то чому не робив цього? Не бреши, Сергію. Ти пішов і забув про нас. Гаразд мені, але синові не подзвонив жодного разу. А тепер погрожуєш мені…..Виявляється все наше майно, в яке і я вкладалася, переписав на матір…..Я в тобі розчарована.
– А треба було просто прийти і попросити пробачення, – самовдоволено заявив Сергій.
– Пробачення? – Наталя знизала плечима. – Це тобі в мене потрібно просити вибачення. І чомусь мені здається, що тобі доведеться це зробити, але буде вже пізно.
Наталя сама не зрозуміла, чому в неї вирвалися останні слова, але, як то кажуть, слово – не горобець.
Сергій розсміявся.
– Я? У тебе пробачення? Та ти корону-то зніми.
А потім Сергій пішов, а Наталя стояла і дивилася йому вслід.
Наталя сумувала. Так, вона сама подала на розлучення, але вони так давно були разом, що їй здавалося, що вона залишилася спустошена. Це було боляче.
Того дня Наталя прийшла на роботу пізніше, ніж зазвичай, сказавши, що заїхала за документами в одну організацію, хоча, звісно, не була там.
– Наталко, чула? – зупинила її одна з колег. – У нас тепер новий директор. Кажуть, що він дуже навіть нічого і не одружений. Дівчата всі вже приготувалися, вбралися, нафарбувалися, всі хочуть йому сподобається.
Колега побігла далі, а Наталя тільки посміхнулася і знизала плечима.
Звичайно, новий директор зайшов до них у бухгалтерію. Він був дуже навіть нічого, але його очі……Наталя здригалася від його поглядів, які він кидав на неї. Від нього віяло небезпекою і жорстокістю. Хоча ясна річ, якби він був добрим і поступливим, то навряд чи міг би побудувати таку кар’єру.
Того дня у Наталі в гостях була подруга. Юля чесно намагалася підняти їй настрій і Наталя робила вигляд, що в неї все добре. Але очі….її видавали сумні очі.
Тут у двері подзвонили і Наталя попрямувала відкривати. На порозі стояв кур’єр і тримав у руках букет квітів.
– Наталя? – запитав він.
Наталя зітхнула і кивнула.
– Це вам, – він простягнув їй квіти.
Наталя сховала руки за спину.
– Ні. Вибачте. Я не буду брати.
А потім зробила крок назад і зачинила двері.
– Що це зараз було? – запитала Юля.
– Не звертай увагу. У нас прийшов новий директор і тепер не дає мені проходу, – зітхнула Наталя.
– Новий директор? Тобі? Бачиш, я тобі мільйон разів казала, що ти дуже красива! – зраділа Юля, а потім запитала:
– Він тобі не подобається, так?
І Наташа кивнула.
– Що ти збираєшся робити? – запитала Юля.
– Звільнятися, що ж ще? – Наталя сумно посміхнулася: – Зараз у відпустку сходжу і напишу заяву на звільнення.
– Знаєш, я взагалі-то приїхала тебе підтримати,- сказала Юля. – Але бачу, що ситуація в тебе непроста. Сергій аліменти платить? – запитала вона.
– Так. Як і обіцяв, наймінімальніші, – кивнула Наталя. – А його мама і брат закидають мене фотографіями його нової дівчини і розписують, які подарунки він їй подарував. А я думала, що я їм подобаюся, а виявилося, що вони мене терпіти не можуть.
– Тааак….обклали з усіх боків….
– Нічого, Юлю, нічого. Усе буде добре, – запевнила подругу Наталя.
– А у відпустку ти куди їдеш? – запитала Юля.
– Та ось, вирішила повторити свою подорож із мамою, коли я зустріла Сергія, – сказала Наталя.
– Навіщо? – здивувалася Юля. – Ну навіщо ятрити собі рану? – Юля розвела руки в сторони.
– Ні. Я не збираюся нічого собі ятрити. Навпаки, ніби завершилося коло. Я поверну туди своє серце і почну все наново.
Наталя сиділа в шезлонгу, біля річки в парку і на її очі наверталися сльози. Адже того разу вона теж сиділа так само і познайомилася з Сергієм і закохалася в нього без пам’яті. А зараз….
– Вітаю! – почула Наталя незнайомий чоловічий голос поруч. Вона постаралася непомітно витерти сльози, потім повернулася до чоловіка і посміхнулася:
– Уже час іти в автобус? – запитала вона.
– Я не знаю, – чоловік знизав плечима. – А ви мене не пам’ятаєте? – поставив він запитання.
Наташа окинула чоловіка поглядом і похитала головою.
– Ні.
Чоловік розповів їй, де її бачив і покаявся, що налетів на неї.
Виявилося, що все це сталося біля Сергія роботи. Вони посміялися над цією ситуацією, а потім пішли гуляти доріжками парку.
Через кілька годин Наталя сполошилася.
– Ой! Я ж запізнилася на свій автобус! – вигукнула вона. – Що ж робити?
А її супутник усміхнувся:
– Особисто я радий, що так сталося, – сказав він. – Залишайся, я покажу тобі місто.
І Наталя залишилася. А через деякий час переїхала сюди з сином і вийшла заміж за цього чоловіка, якого зустріла в парку.
– Наталко! Ти не повіриш! – якось уранці їй зателефонувала Юля.
– Що? Що сталося? – Наталя відразу захвилювалася.
– Твій Серьога-то, виявляється, розтратив гроші компанії. Ось виявляється, на які шиші він купував подаруночки для своєї жінки! А тепер вона його кинула. Уявляєш? – приголомшила Наталю Юлія.
– Він до мене приходив. Шукає тебе. Каже, що тільки ти його кохала по-справжньому. Хоче все повернути назад. Я, сподіваюся, що ти до нього не повернешся?
– Звичайно, ні! – сказала Наталя й одразу згадала, як казала Сергію, що так і буде. І що коли він захоче повернути Наталю, то буде пізно. І адже, дійсно, так воно і сталося.
– А ще, уявляєш, він же на матір усе майно своє оформляв, так? Навіть те, які ви разом купували. Так от, він хотів щось продати, щоб відшкодувати частково свою розтрату, а виявилося, що мати його переписала все на його брата. Брат уже давно що міг, то продав, що не міг, то заклав і програв усі ці гроші! Тепер у них величезні борги, – продовжила розповідати Юля.
– Зрозуміло, – сказала Наталя. – Значить аліментів я взагалі ніколи не побачу. Гаразд, переживу. А Сергія мені шкода. Він напевно думав, що він такий “продуманий”, а в підсумку сам себе перехитрив.
