Мій чоловік завжди прекрасно заробляв. Настільки добре, що я могла дозволити собі не працювати зовсім. Звичайно, я опікувалася домом і дітьми, тож без діла я цілими днями не сиділа.
Проте гроші в загальний бюджет я вносила теж. У мене є однокімнатна квартира, яку я купила ще до весілля, а одружилися ми понад 10 років тому. Термін пристойний, щоб зрозуміти, що поруч із тобою та сама людина.
Чоловіка я кохаю так само сильно, як і колись, але зараз у наших сімейних стосунках серйозна криза. Проблема в тому, що його бізнес збанкрутував. Його бізнес завжди приносив чудові доходи.
У чоловіка працювала пристойна кількість людей. Він вчасно виплачував їм зарплати і податки державі, але кілька років тому справи почали погіршуватися. Я ще тоді говорила, що бізнес легше закрити, ніж витягувати.
Чоловік мене не слухав. Він брав гроші в борг у своїх друзів, потім якось ситуація налагоджувалася, а потім усе повторювалося заново. Я завжди знала, що можу бути впевнена в грошах, які мені платять квартиранти.
Сума не дуже велика, проте це краще, ніж нічого. Зараз я можу з упевненістю заявити: бізнес мого чоловіка прогорів. Треба розплатитися з постачальниками, за оренду приміщення теж кругленький рахунок.
Так-сяк вдалося виплатити останні зарплати працівникам і розпрощатися з ними, а нам залишається лише сидіти біля розбитого корита і чекати дива. Нещодавно чоловік заявив, що мою квартиру пора продавати.
Мовляв, з виручених грошей ми зможемо розплатитися з усіма боргами і думати, що робити далі, але мене такий розклад не влаштовує. У нас двоє дітей, яким ще навіть 15 років немає.
Мені потрібні якісь гарантії, раптом що трапиться, а квартира ще одна є. Я не хочу продавати житло, яке з такими труднощами купила. Якщо я не працюю зараз, це не означає, що я не робила цього до знайомства з чоловіком.
Він на мене ображений до неможливості. Він вважає, що всі сімейні проблеми потрібно вирішувати спільно, інакше який сенс у такій сім’ї. Мене ці розмови лякають, адже я кохаю чоловіка.
Продавати свою квартиру не хочу і не буду. Має бути інший вихід! Тим більше, я вже давно попереджала чоловіка, що він ризикує залишитися ні з чим. Тоді він мене не слухав, вічно упирався і говорив, що знає краще.
Ну і що ми маємо в підсумку? Чому я повинна жертвувати своїм житлом заради дуже туманних перспектив. Я навіть не знаю точно, про які суми боргу йдеться! Чоловік не говорить мені, мабуть, боїться.
Не розумію, що мені робити далі. Час іде, а проблема не вирішується. Наша фінансова подушка не вічна. Діти – це постійні витрати. Та й я вже звикла жити, ні в чому собі не відмовляючи.
Я готова піти на роботу, це не проблема, але чоловік не хоче працювати на дядька. Звик, що в нього своя справа, свій бізнес. Коли я пропоную йому просту роботу в офісі або щось у цьому дусі, він влаштовує скандал.
Мовляв, я його примушую працювати там, де він не хоче, але він навіть не намагається знайти щось, що буде йому до душі. У голову починають лізти думки про те, щоб забрати дітей і переїхати в мою квартиру.
Чоловік нехай сам розбирається і думає, що йому робити, адже я не можу вирішувати за нього його ж проблеми. Хоча з іншою сторони – чи не зрада це? Бо я давала обітницю бути в горі й радості.
