У всій області не було людини успішнішої і багатшої за Матвія Тимофійовича. Ось тільки щастя в його житті немає.
Тоді, на початку бурхливих дев’яностих, він почав створювати свій бізнес. Тоді ж і зустрів свою дружину. Більше тридцяти років разом.
З’явився на світ син… Зараз цей параліч лікують і діагностують, а тоді, тридцять років тому… Ще лікарі сказали, що більше дітей у них не буде.
Тридцять років вони з дружиною боролися за здоров’я свого Федора, благо, що гроші дозволяли. Він став сам ходити, руками міг виконувати прості рухи, а потім і більш складні.
Син став дорослим, з усіма наслідками, що з цього випливають. Наречену Матвій Тимофійович знайшов би йому без проблем, але син книг про кохання начитався. Водили його батьки на всілякі свята і прийоми, де миготіли всілякі наречені, але їхній Федя був до них холодний.
Але два роки тому несподівано закохався. Дівчина була з родини якогось міського начальника і, звичайно, її батьки були не проти, щоб молоді одружилися. І навіть вмовили свою дочку, яка була проти цього шлюбу.
Матвій Тимофійович душею відчував, що щось тут нечисто. Наречена, цілком гарна дівчина, але вже двадцять шість років, батьки цілком заможні, а вона не заміжня, але син був єдиний і улюблений.
Відіграли весілля. Як їм не подобалася невістка! Та й син вже зрозумів, що коханням тут і не пахне, але справжній удар олігарху, який мріяв про онука, був завданий десь через рік. Виявилося, у їхньої невістки не може бути дітей.
Лікарі підказали свекру ідею з замінним материнством, і Матвій Тимофійович схопився за неї, як за рятівну соломинку. Знайшли дівчину з бідної сім’ї, вирішили всі матеріальні питання. Виношування дитини протікало нормально, мав бути хлопчик.
І раптом за два місяці до терміну черговий удар. Син з невісткою подали заяву на розлучення, і через місяць невістка разом з батьками поїхали до столиці, де колишньому свату дали підвищення.
***
Двадцять років Світлана прожила з матір’ю в однокімнатній квартирі. Жили бідно. Мама працювала на двох роботах. У шістнадцять дочка вступила до коледжу, стала трохи підробляти, допомагаючи матері, але грошей продовжувало не вистачати.
Світлана закінчила коледж. Здавалося, тепер вони з матір’ю зможуть вирватися з бідності. Але мама захворіла і їй знадобилося дороге лікування. Здавалося, немає виходу, і тут їй запропонували стати замінною матір’ю. Вона погодилася.
Всі проблеми з лікуванням мами вирішилися миттєво. Вирішилися і їх матеріальні проблеми, принаймні, на найближчі п’ять років. Її помістили в якийсь санаторій, де вона провела ці дев’ять місяців. Про такі умови, які були там створені для неї, вона і не мріяла.
Разом з тим, як наближався термін, у Світлани з’являлося материнське почуття до своєї дитини. Вона намагалася приборкати це почуття, знала, що дитину їй ні те що потримати на руках, навіть не покажуть, але почуття від цього не слабшало, скоріше, зростало.
***
Її повезли у відділення. Вона, як і всі, кілька годин кричала від болю. І ось пролунав інший крик, схожий на писк, але цей писк був звернений до неї. Світлана простягнула руки, але дитину забрали, навіть не показавши. Сльози потекли з її очей, але вже не від болю, а від безсилля перед долею.
***
Світлану повернули назад в її палату. Трохи заспокоївшись, вона заснула.
Прокинулася від того, що відчинилися двері, і увійшла медсестра, тримаючи в руках якийсь згорток, з якого лунав крик, що змусив здригнутися:
– Свєто, щось там пішло не за планом. Сказали віддати тобі, – простягнула згорток. – Забирай свого сина, а то він розкричався.
Вона схопила його в руки, глянула на цього маленького кричущого чоловічка і зрозуміла, що не віддасть його нікому.
– Свєто, ось так поклади! – підказала медсестра.
Цей кричущий чоловічок, ледь торкнувшись грудей, все зрозумів і радісно зачмокав.
Два дні Світлана здригалася від кожного скрипу дверей. Боялася, що зайде хтось, хто забере її сина назавжди.
На третій день зайшов якийсь молодий чоловік невисокого зросту. Він кульгав і був якимось незграбним.
– Привіт, Світлано! – кивнув він головою.
– Вітаю! – і злякано притиснула до себе дитину.
Він підійшов, посміхнувся, дивлячись на них:
– Я – Федір, – представився чоловік і кивнув на дитину, – його батько. Можна, я подивлюся на нього?
Його добра посмішка вселяла довіру, і жінка повернула сина обличчям до нього. Обличчя чоловіка осяяло щастям.
Тут зайшла медсестра з пакетом в руках.
– Можна збиратися? – запитала вона.
– Так, – кивнув чоловік.
Медсестра підійшла, забрала дитину у розгубленої жінки. Світлана впала на коліна перед чоловіком і прошепотіла крізь сльози:
– Не забирайте його у мене!
Чоловік нахилився, їхні обличчя опинилися поруч. Серце у нього немов зупинилося і раптом застукало з величезною силою. Прийшовши до тями, він допоміг їй піднятися:
– Збирайся, Світлано!
– Куди?
– Збирайся! – повторив він.
***
Біля лікарні на них чекала велика красива машина. Дитина була на руках у Федора, і Світлана йшла за ним як під гіпнозом. Водій відчинив їм двері, посадив, і машина плавно рушила з місця.
Чоловік з якимось захопленням дивився на дитину. Раптом, якось злякано повернувся до супутниці:
– Світлано, а він хмуриться, зараз заплаче.
– Він їсти хоче! Дай його мені! – і суворо додала. – Відвернися!
– Навіщо? – і тут же зрозумів свою помилку. – Ой, вибач!
Він сидів відвернувшись, але голову немов магнітом тягнуло в бік жінки і дитини.
Під’їхали до величезного красивого будинку, біля якого стояли літні чоловік і жінка. Федір швидко вийшов з машини і взяв з рук Світлани дитину.
Жінка кинулася до них:
– Синку, що ж ти так дитину тримаєш? – взяла його на руки, підняла краєчок ковдри.
– Онучок! Який гарний! Матвій, подивися, на тебе схожий!
Підійшов чоловік, посміхнувся, глянувши на немовля. І тут же подивився на свого сина, який про щось розмовляв з матір’ю дитини.
Обличчя сина було радісним, і він не відривав погляду від жінки. Дідусь замислився, в очах миготіли загадкові іскорки.
Бабуся з онуком на руках пішла в будинок, а дідусь підійшов до них:
– Світлано, заходь до будинку! – повернувся до сина. – Федоре, скажи, щоб кімнату поруч з твоєю підготували для Свєти.
– Гаразд, – посміхнувся той. – Світлано, ходімо!
Матвій Тимофійович дістав телефон:
– Яків Абрамович, нумо зайди до мене!
***
Адвокат уже чекав на нього біля кабінету:
– Проходь! – кивнув олігарх. – Сідай!
– Чого ви посміхаєтеся, Матвію Тимофійовичу?
– Слухай чим ти будеш займатися найближчими днями! У мене є син, у нього теж є син, мій онук. У дитини є мама. Ти про це знаєш?
– Так.
– Треба зробити, щоб все було офіційно.
– У якому сенсі? – не зрозумів адвокат.
– Щоб мій син одружився з цією Світланою, і у них з’явився на світ син, – і додав, посміхнувшись. – Саме в такому порядку.
– Ах, ось про що ви?
– Так, що? – олігарх уважно подивився на адвоката.
– Одружимо ми їх заднім числом, але згода нареченої в будь-якому випадку потрібна.
– Гаразд, поговорю я з ними сьогодні, покваплю трохи. З завтрашнього дня починай і постарайся все по-тихому зробити.
– А якщо молоді весілля захочуть.
– Організуєш, все як треба! – знову посміхнувся олігарх.
***
Світлана лежала поруч з дитиною. Величезна світла кімната, сонячні промені, що заходять, ледь пробиваються крізь щільні штори. Як все прекрасно в цьому світі в даний момент, але так не може тривати завжди, і в голову лізли похмурі думки:
«Так вічно тривати не може. Синочок залишиться тут, а мене ввічливо попросять звідси. У нього буде інша мама, – і тут у голову Світлани прийшла цікава думка. – А чому я її досі не бачу? Адже вона повинна була з’явитися відразу після появи малюка, але її немає навіть у цьому палаці. Що сталося?
Федір такий радісний ходить. Він щасливий, що у нього тепер є син. На мене такими очима дивиться… Хороший чоловік, тільки якийсь трохи незграбний. Головне, що він добрий. Попрошу його, щоб мене залишили з сином.
Хоча все вирішує Матвій Тимофійович. Як я зрозуміла, не тільки в цьому будинку, але і в цьому місті. Йому потрібен онук. Для цього він все і затіяв. Він і вирішить мою долю».
Двері тихо відчинилися і заглянув Федір. Вона легенько встала і вийшла до нього:
– Світлано, батько сказав, що ми повинні терміново дати ім’я нашому синові.
Жінка здивовано завмерла. Її вразило не саме прохання Федора, а його слова «ми», «нашому синові». На мить промайнула думка:
«Адже мені подобається цей чоловік! Дивиться на мене такими закоханими очима. На мене ніхто ніколи так не дивився, – але тут же в голову прийшла інша, більш твереза думка. – Хто вони і хто я?»
Федір, схоже, не помітив її невеликого збентеження, він поки думав про інше, їхні думки перепліталися, але вони поки цього не розуміли:
– Світлано, давай назвемо його Матвієм на честь тата?
– Матвій, – жінка посміхнулася. – Давай назвемо! Гарне ім’я!
– Підемо дідусеві про це скажемо.
– А Матвій?
– Няня подивиться, – Федір кивнув на жінку, яка з’явилася поруч.
***
– Заходьте! – радісно вимовив олігарх.
– Тату, – Федір загадково посміхнувся, – ми вирішили назвати твого онука Матвієм, на честь тебе.
На обличчі олігарха промайнула вся гама почуттів від подиву до щастя.
– Дякую! – промовив він, намагаючись приховати свій дитячий захват.
Уважно подивився на них і кивнув на крісла:
– Сідайте! Розмова серйозна.
Почекав, коли ті сядуть, зазначив, що вони сіли поруч, звернувся до матері свого онука.
– Світлано, Матвій – молодший син Федора.
– Він і мій син, – мимоволі вирвалося у неї.
– Згоден! У мого онука повинні бути і батько, і мати. Тому у мене є до тебе пропозиція: Будь моєю невісткою!
Майбутня невістка застигла, дивлячись на нього здивованими очима, злегка відкривши рот. Матвій Тимофійович повернувся до сина:
– Федоре, ти нічого не хочеш сказати?
Той опустився на коліно перед жінкою:
– Світлано, ти мені дуже подобаєшся! Виходь за мене заміж! У нашого сина повинні бути і батько, і мама.
Вона дивилася на чоловіка, що стояв на коліні, він був такий схожий на її маленького сина.
– Так, – кивнула Світлана.
– Ось і добре! – Матвій Тимофійович підійшов, поклав їм руки на плечі.
– Федоре, йдіть, повідомте про все мамі. Потім їдьте до мами Світлани, їй теж все розкажіть. Всі формальності з реєстрацією шлюбу і появою мого онука Яків Абрамович владнає. Саме весілля і вінчання за вашим бажанням.
***
Федір виявився хорошим чоловіком, Світлана – хорошою дружиною. Це був той рідкісний випадок, коли любов прийшла до них після весілля.
Через два роки у них з’явилися на світ дві дівчинки-близнючки.Спеціально для сайту Stories
