Правду кажуть, сивина в бороду – біс в ребро. У мої 50 років я закохався в іншу жінку. Не можу сказати, що це було щось нав’язливе. Спершу просто подобалося дивитися, як вона посміхається. Причому, не просто, а саме мені.
Пізніше зауважив, що ця її посмішка навіть надихає — настрій піднімається, працюю набагато радісніше. Ще згодом з’явилася ця легка незручність. Таке я відчував ще в молодості, коли познайомився зі своєю дружиною.
Ці погляди, посмішки та натяки тривали кілька місяців. Поки в якийсь момент вона мало не прямим текстом повідомила мені, що настав час приступати до активних дій. Мовляв, вона цілком готова до більшого.
Мені було трохи дивно і ніяково від цієї розмови. Але я зрозумів, що запалити в мені багаття цілком можливо. Велика сила спокуси, і я майже піддався.
В мене не було планів щодо несподіваної закоханості та якихось ще стосунків, окрім сімейних. Розлучатися з дружиною я теж не збирався. Однак це почуття підштовхнуло мене до того, що в житті однозначно треба щось міняти.
У побуті та спільному житті ми вже давно притерлися. З одного боку, це добре, але, з іншого, губиться ця романтика перших років знайомства один з одним, коли пізнання коханої людини знаходиться у розпалі.
З цією іншою жінкою я зрозумів, що почуття нікуди не поділися, але навіщо мені дивитися на неї, якщо я можу спробувати знову придивитися до своєї дружини? Адже це я 30 років тому одружився з нею.
Тоді вона здавалася мені найдивовижнішою дівчиною на світі! Я здивувався, як давно я не дивився на неї, адже вона встигла змінити імідж. І її нова зачіска дуже мені сподобалася.
Я перестав говорити щось буденне, став приділяти їй більше уваги. Для мене стало відкриттям, наскільки добре вона виглядає та як стежить за фігурою. Це дивно, але за роки життя разом обидва змінилися і дивимося на життя зовсім по-іншому.
Я знову знайомився зі своєю дружиною, а деякі речі ми взагалі переглянули. І це справді стало для нас важливою віхою. Вітання та обійми. Ніяк не можу згадати, на якому етапі ми від цього відмовилися.
Я знову почав дарувати квіти, ми пішли в кіно, заглянули в ресторан, в якому не були вже кілька років. Все це дало свої плоди – дружина почала ставитися до мене тепліше.
Загалом у процесі мені стало зрозуміло, куди насправді треба рухатися, хоча спочатку мені здавалося, що нічого не вийде. Я перестав глузувати з дружини, перестав говорити “ні”.
Минулого року вона хотіла щось посадити на дачі, а я казав ні, бо навіщо це потрібне. Але чого б ні? Її ідеї завжди були гарними. Навіщо я відмовляв? Найважливіше. Я зрозумів, що сам змінився.
Можна нити, шукати найкраще для себе, але це не дасть відчуття справжнього життя. Закоханість нікуди не поділася. Тільки тепер вона не до тієї, іншої, а до своєї рідної. Просто потрібно робити для цього трішки більше, ніж нічого.
