Мені завжди здавалося, що у нас із чоловіком чудові стосунки. Я вийшла заміж через кохання, коли мені було 23 роки. Батьки в моєму обранцеві душі на чаяли, він їм щиро подобався.
Та й у мене зі свекрухою і свекром усе складалося добре. Жодного разу я не чула докорів у свій бік, що дуже часто буває після весілля. Ми з чоловіком живемо на орендованій квартирі, але вже давно хотіли купити власне житло.
Коханий досить непогано заробляє, та й я працюю. Загалом, життя у нас було хороше. Я ніколи не скаржилася на нього, хоча бували і сварки, і розбіжності. Але який шлюб без цього?
Ситуація докорінно змінилася, коли я дізналася, що чекаю на дитину. Це вийшло не дуже заплановано, але я не засмутилася. Значить, так мало статися. Чоловік ніби як теж зрадів.
Мало-помалу ми почали будувати плани, думати, як облаштувати житло, коли народиться малюк. Щоправда, коли я була на 7-му місяці вагітності, мого чоловіка скоротили.
Йому довелося оперативно шукати нову роботу, і тепер він почав заробляти значно менше. Уже тоді я розуміла, що нам доведеться несолодко, але бойового духу не втрачала, бо усвідомлювала, яка відповідальність лягла на наші плечі.
Потихеньку почали готуватися до пологів і закуповувати всі потрібні для малюка речі. Коли мова зайшла про візок, чоловік сказав, що на новий у нас грошей немає.
Я не засмутилася, бо не бачу нічого поганого у використанні вживаного візка. Почала шукати та питати у знайомих. На наше прохання відгукнулася моя однокласниця. Сто років із нею не бачилася!
Пам’ятаю, востаннє ми зустрічалися на корпоративі в компанії мого чоловіка, бо вона теж там працювала. Який же тісний світ, подумала я тоді. Виявилося, що вона вже давно намагається продати свою коляску. Її доньці п’ять років.
Звісно, я з радістю прийняла її пропозицію, тим паче що вона хотіла за візок символічну плату. Ми зустрілися в центрі міста, і я забрала його. Випили чаю в кафешці неподалік. Загалом, я повернулася додому в гарному настрої.
Але, коли я розповіла чоловікові, звідки візок, він став сам на свій. Він ніби розгубився, хоча я не розуміла чому. Наступного дня я вирішила гарненько вичистити візок і випрати всі знімні частини.
В одному з відділень я знайшла якийсь конверт. На ньому було написано моє ім’я. Мені стало не по собі, але я вирішила дізнатися, що за таємне послання було мені адресовано. Краще б я цього не робила!
Почерк однокласниці зі шкільних часів не змінився. Я відразу зрозуміла, що це записка від неї. У ній вона розповіла жахливу правду про те, що чоловік мені зраджує. З нею. І вже досить давно.
Вона хотіла, щоб він у всьому зізнався, але він був проти. А вона більше не могла перебувати в цих стосунках, знаючи, що я ось-ось народжу. І навіть це далеко не всі новини, про які я дізналася.
Чоловіка не скоротили, і він, як і раніше, працює в компанії. Він збрехав мені, щоб частину грошей зі своєї зарплати давати своїй коханці. Мовляв, така ось плата за її мовчання.
Спочатку вона була не проти, бо сама виховувала доньку і потребувала грошей. Але її почала мучити совість, і вона вирішила в усьому зізнатися. Ось уже збіг вийшов із коляскою… Не віриться, що це все правда.
Чоловікові я ще нічого не говорила. Я не знаю, як вчинити. Жити з чоловіком, який мене зрадив, я точно не стану. Але мені зовсім скоро народжувати. Невже я стану матір’ю-одиначкою?
