Моя дочка давно вже доросла та має сім’ю. Мій чоловік помер і я напевно погана людина, бо навіть трохи зраділа, що житиму одна. Нічого не подумайте, я кохала свого чоловіка й мені погано без нього, адже ми були нерозлучні ще зі школи. Але жити одній мені дуже сподобалося.
Донечка з сім’єю час від часу приїжджає в гості та дні перетворюються на пекло для мене. Вона наче впадає в дитинство й перетворюється на невідому мені вередливу дівчинку. Ніколи не допомагає, я вимушена сама прибирати та готувати, а вона вимагає до себе уваги кожної секунди.
Був якось момент, що моя власна дитина влаштувала мені скандал, бо я пішла до подруги. Чи можна таке ставлення терпіти? Я неодноразово намагалася з нею сісти й обговорити цю ситуацію, навіть пропонувала звернутися до психолога, але все марно.
Вона ніколи такою не була. Я питала у свого зятя, чи така ж ситуація в них вдома. Він запевнив, що така трансформація відбувається лише в мене в гостях, а вдома вона хазяйновита – у квартирі прибрано, наготовлено та й діти доглянуті.
В один з таких візитів я не витримала й заборонила дочці приїжджати в гості більше ніж на день. Я очікувала, що вона влаштує скандал, але ні. З того часу вони дійсно почали приїжджати рідше й всього на кілька годин, а коли в мене є бажання, то залишають мені онуків. Навіть якось легше стало жити.
