Мені 17. У мене є друзі, є з ким гуляти, спільні захоплення. І всі вони поголовно залежні від своїх гаджетів. Я не заздрю, у мене теж є планшет і телефон, там підключений доволі швидкий інтернет.
Але я не дістаю ці девайси в компанії. Йдемо в кафе? Звісно, давайте, дивіться в екрани своїх телефонів, перевіряйте стрічку, залізьте у твітер, погортайте інстаграм, адже збиралися ми саме для цього.
Кому взагалі потрібне спілкування? Гуляти? Так, усю дорогу не витягнемо навушників, йтимемо і перевірятимемо все ті ж соцмережі тощо. У гості? Так, проходьте. Так, є вайфай. Пароль? Звісно, давай введу.
Вас прийшло три людини, і ви сидите і гортаєте стрічку. Піду з котом поспілкуюся – хоч у нього немає мобільного. Зібратися до когось? Так, пішли, чому б і ні.
Ось тільки господар квартири засів у своєму ноутбуці і сказав усім пароль від вайфая. У тебе кіт є? Піду з ним поговорю. Влаштувалася влітку на роботу з другом. Робота з людьми. Десять годин робочого часу, є перерва на обід.
Чому ти не можеш просто взяти й працювати без перевірки телефону через кожні п’ять хвилин? Ми консультанти, нам із людьми працювати, а не ховатися від старших продавців, відповідаючи на повідомлення.
І так завжди. Я не бачила, щоб вони довше, ніж на півгодини, відривалися від своїх екранів. У компанії нас лише двоє людей, які абсолютно не розуміють цього. Навіщо було збиратися, якщо ти міг і вдома в телефоні посидіти?
