Я погана мати. Я ніколи нічого не встигаю, через що на мене косо дивиться свекруха. Моя власна мати взагалі називає мене ледачою. Чоловік теж вважає, що я просто лежу на дивані й нічого не роблю, поки всі працюють. Навіть перестав гроші давати.
Я пройшла дві декретні відпустки підряд. Двоє дітей змусили мене почуватися у всьому винною, бо я ні на мить не могла зайнятися нічим іншим. Як тільки з’явилася можливість найменшу дитину відправила у дитячий садочок, а старшу у школу. Сама ж на радощах повернулася на роботу.
Свекруха наполягала на третій дитині, але я на відріз відмовилася. Я так хотіла повернутися на роботу, щоб отримати хоч частину свого життя назад. Після роботи я нічого не встигала, а домашніх справ була купа – забрати дітей, приготувати вечерю, прибрати, попрасувати та попрасувати одяг, магазини, прогулянки та заняття. Все це звалилося на мене, як лавина.
Від чоловіка допомоги й годі чекати, бо він після роботи їде до батьків, щоб допомогти їм, а повертається дуже пізно. Я просила мені допомогти, але чоловік або відмовчувався, або казав, що батькам теж треба допомога. В такому колесі я крутилася тижнями, тому я найняла помічницю.
Наші зарплати дозволяли найняти няню чи хатню робітницю. Квартира, в якій ми живемо, моя, а якщо потрібна фінансова допомога, то допомагає батько. До речі, він єдиний, хто не виступав проти мене. Хоча я не розумію, що поганого я зробила? Жінка, яку я найняла, педагог на пенсії, тому я спокійно можу довірити їй дітей.
За роки декрету я так втомилася від недосипів, що досі, коли вкладаю їх спати, засинаю раніше за них. При цьому постійно чую від найрідніших, що я нероба і ледащо. У цьому місяці чоловік не дав грошей, сказав, що тепер я самостійна, працюю, тому можу обходитися без його грошей. Вимагає, щоб я заплановану ним відпустку оплачувала разом з ним.
Я нагадала йому, що в такому разі він має оплачувати половину утримання дітей та ведення господарства. Чоловік вимагав, щоб я пішла з роботи і сиділа вдома з дітьми. Я відмовилася. Він грюкнув дверима і пішов. Потім свекруха і мама почали вчити мене жити, розповідаючи, що я маю піти з роботи, бо в ній нема потреби.
Я вислухала лекцію, що чоловік вимагає уваги і турботи, а справа жінки і дружини – забезпечити цю увагу, а тисячі жінок були б раді опинитися на моєму місці – виховувати дітей, варити борщі, пекти пироги і не думати про завтрашній день. А я от така безсовісна егоїстична нероба.
Захотіла купити собі машину, щоб їздити на роботу, за продуктами, а не мучитися в громадському транспорті. Чоловік знову був проти, бо не жіноче діло їздити за кермом. Знову кричав, що це зайві необдумані витрати. Не розумію, чому він і свекруха вважають, що я маю страждати? Я цього не хочу.
Я хочу жити! Жити та радіти разом з моїми дітьми, ходити на роботу і спілкуватися з колегами. Я хочу гарно вдягатися, а не купувати лише «зручні» речі, щоб з дітьми гуляти. Я хочу сміятися, бути незалежною і дихати на повні груди, а не терпіти, страждати і прислуговувати. Чи жінка вийшовши заміж, повинна всю себе присвятити чоловікові?
