Напевно, комусь може здатися, що я висмоктав конфлікт із пальця, але нічого не можу із собою вдіяти. Зі своєю дружиною я живу вже чотири роки. Два роки в шлюбі і ще два ми жили разом до нього.
Дорослі люди, обидва працюємо, дітей немає. На фінанси не скаржимося, час від часу можемо собі дозволити відпочинок за кордоном, недешеві подарунки, сюрпризи.
Займаємося спортом, тож не подумайте, до дружини я фізично не охолов, але є в неї один величезний мінус. Вона абсолютно не стежить за тим, де залишає свої речі в будинку. І мене це дуже дратує.
Розумієте, я не назвав би її бруднулею, навіть навпаки. Але зараз пульт від телевізора може легко знайти у ванній, а мобільний телефон – на балконі. Я сотні разів знаходив її спідню білизну в себе на полиці в шафі.
Вона навіть не звертає на це уваги. Кажуть, що у кожного мужика під диваном валяється дві або три пари брудних шкарпеток. У моєї дружини їх напевно більше, та ще й від різних комплектів.
А її футболки давно зайняли своє місце на поверхні дивана або дверцятах шафи. І я вважаю це ненормальним. Я схильний думати, що у речей має бути своє місце. До підстаканників поки справа не дійшла, я не маніяк-чистюля.
Але, повірте, хочеться якогось порядку. Що найголовніше, раніше подібних проблем із нею не було. Ми ж жили разом, і я пам’ятаю, якою вона була. Зараз на всі мої претензії вона відповідає, ніби я просто щось вигадую.
Відмовляється, насміхається наді мною, навіть подругам розповідає телефоном, а я от не сміюся, бо вважаю це її особистою слабкістю. До розлучення поки що не дійшло. Якщо так триватиме й надалі, не знаю, що робитиму.
