Одне з найголовніших моїх нереалізованих бажань – стати матір’ю. Зі здоров’ям усе гаразд. Просто життя так повернулося невдало. Я була заміжня, 26 років ми з чоловіком прожили душа в душу, але це мені так здавалося.
Мій чоловік був першим і останнім коханням у моєму житті: високий, красивий, майстер на всі руки, працьовитий. Познайомилися ми з ним ще в інституті, і за 14 днів нашого знайомства подали заяву в РАГС.
Через три місяці зіграли весілля, студентське – на столі були сосиски і солоні помідори, грошей не було навіть на картоплю. У нього батьків не було, його виховувала двоюрідна сестра мами.
Йому ж було соромно просити в неї грошей, а в мене одна мама і два братики-близнюки по сім років. Одразу після весілля наша молода сім’я переїхала в кімнату в комуналці, люб’язно надану нам другом чоловіка.
У кімнаті було ліжко, стілець і валіза з нашими речами. Так ми прожили три роки. Ще до весілля ми мріяли, що у нас буде троє дітей. Чоловік дуже хотів доньку, та й я теж. Через рік спільного життя я поговорила про це з ним.
Він сказав, що діти це найкраще на світі, але народжувати дітей у таких умовах не варто. Краще почекати ще рік інший, поки він закінчить інститут, піде працювати, нам дадуть кімнату в сімейному гуртожитку і тоді народимо доньку.
Я погодилася. Я вважала, що він справді говорить правильно. Потім на сімейній раді, ми вирішили, що мені треба кинути інститут – двом студентам в одній сім’ї буде тісно.
Та й сімейного бюджету немає, щоб двом харчуватися в студентській їдальні, а так я буду вдома, приготую поїсти, а він забігатиме й обідатиме. Закінчивши інститут, йому дали кімнату в гуртожитку.
Тоді ми дітьми не обзавелися. На той момент на нашому поверсі жили шість пар, чотири з яких мали діток. Там я подружилася з сусідкою. Вона жила з чоловіком і донькою.
Її донечка була тоді дуже маленькою і я дуже часто допомагала подрузі, сиділа з малям, годувала, гуляла. Тоді я вирішила поговорити з чоловіком, аж надто мені хотілося дитину. Він погодився, але десь через рік.
Чоловік щойно влаштувався на роботу, поки що обживатимуться на новому місці, щоб коли народилася дитина, була стабільність. Стабільності ми чекали чотири роки, а коли вона прийшла, наш гуртожиток вирішили розселити.
Нас переселили в інший, де були жахливі умови. Через п’ять років нам дали квартиру, хорошу. На той час чоловік став уже майстром дільниці. У будинку почали з’являтися гроші, з’явилася стабільність і ми зважилися на дитину.
Але нічого не виходило. Я пішла до лікаря, яка сказала, що все нормально. Виписала вітаміни і сказала після вітамінів спробувати ще, але в той час чоловіку запропонували місце на великому металургійному комбінаті в іншому місті.
Ми переїхали і знову гуляли по квартирах. Потім вирішили будувати будинок. Я нагадувала йому про дитину щодня, а він тільки відмахувався, що ще все попереду. Ось побудуємо будинок і народимо.
Будівництво, турботи, негаразди. Роки пролетіли як одна мить. Коли я прийшла до тями, то побачила, що чоловік став ще красивішим, ніж був. Йому дуже личить кілька пасм сивого волосся і взагалі він у мене чоловік хоч куди.
В нас зникла пристрасть. Ми були як сусіди. Тоді я знову нагадала про дитину, на що мій чоловік сказав, що нам дитина не потрібна. Він сміявся з моїх слів, а потім згадав про мій вік. Начебто вже пізно про таке думати.
І тут я прозріла. Зрозуміла, що вже стара, а все життя пройшло дарма. Просто пройшло, у турботах про коханого. Через тиждень він пішов до іншої. Спочатку я йому дзвонила, просила повернутися, істерила.
На нервовому ґрунті в мене в 44 роки здоров’я мне зрадило, я дуже постаріла. Рік я не жила, а існувала. Просто вила днями і ночами, сподівалася, що він повернеться.
Він повернувся через рік, просити розлучення. Сказав, що знайшов жінку і вона чекає на дитину від нього. Я запитала, навіщо йому дівчина, яка годиться йому в дочки, і попросила познайомити, представити мене як свою сестру.
Я не знаю, навіщо я це зробила. Напевно, просто хотіла подивитися, на що він мене проміняв. Він напрочуд погодився. Я дуже здивувалася, що обраниця коханого не молода дівчинка, а досить доросла жінка.
Їй 38, вона має дві вищі освіти і справді кохає його. Повернувшись додому, я пірнула під ковдри і завила білугою. Мені допомагала подруга. Вона хоч і жила далеко, але завжди підтримувала. У березні коханий став батьком донечки.
Та донька, про яку ми так із ним мріяли. Він приїхав до мене з пляшкою коньяку і залишився. Залишився на тиждень. Ні, ми з ним не кохалися, ми спілкувалися як брат і сестра.
Він розповідав, як любить свою сім’ю, а я плакала. Потім вирішила, що так тому й бути і треба просто почати все спочатку. Я залишила чоловіку будинок.
Нехай буде його, дитині потрібен простір для розвитку – ми ж будинок будували для наших дітей. Я поїхала в маленьке містечко. Там влаштувалася працювати нянькою в дитячий садок, знімаю кімнату в бабусі.
Іноді вечорами мені телефонує колишній чоловік і розповідає про свою дівчинку. А ось того тижня він мені розповів, що він скоро стане батьком ще й хлопчика, а я плачу ночами…
