Він виправдовувався, що він повів їх на зупинку. Там вони ще трохи поговорили. Його друг незабаром пішов додому, а він повів мою подругу на іншу зупинку…

Зі своїм хлопцем я прожила понад півроку. Не стану приховувати: у нас було багато чого. Зокрема й зради. З його боку, щоправда. Однак це було спочатку, і зараз він ніби як не зраджує мене. І все ж основна проблема не тільки в ньому. Основна проблема – це наша спільна. Я завжди намагаюся чинити правильно, незалежно від емоцій, але зараз я заплуталася…

Хто вона мені – подруга чи ворог. А мій хлопець, може, справді дурень? Чи я – дурепа? Усе сталося приблизно два роки тому, у квітні. Моє життя тоді протікало спокійно і розмірено. Я працювала, у мене був хлопець, були друзі та знайомі, з якими я весело проводила час. Була в мене тоді подруга, з якою на той час я спілкувалася дуже-дуже тісно.

Ми з нею ділили все: і горе, і радість, і речі, і смаколики. Вона весь час мені розповідала про одного хлопця, якого колись шалено кохала. Вона описувала його, як неймовірно розумного і харизматичного хлопця. Він веселий, турботливий, багато знає і вміє підтримати будь-яку розмову. Буває суворим і навіть дещо жорстоким, але найчастіше він справедливий.

Не любить брехню, тому сам дуже відвертий. Так, він мав славу бабія, але він завжди був чесний із дівчатами. Він був таким собі Казановою, і від дівчат у нього відбою не було. Подруга довго боялася сказати йому про свої почуття, бо здогадувалася, що він відмовить їй. Так воно і сталося. Одного разу вони сиділи в нього вдома і все закінчилося відомо як…

Тоді дівчина, під поривами емоцій зізналася йому. Однак він не зміг прийняти її почуття. Через це у них зруйнувалися дружні стосунки, і подруга втратила з хлопцем усі контакти. Незабаром вона зустріла іншого і майже забула про це кохання. Пізніше вона чула, що він збирався одружитися, але щось не склалося і він знову почав змінювати дівчат, як рукавички.

Минуло близько двох років, і ось моя подруга прибігла до мене. Її очі радісно світилися, і вона розповіла, що змогла знайти того бабія. Вони списалися і домовилися погуляти. Ось так ми і пішли гуляти: я, моя подруга, мій хлопець, її хлопець та її колишнє кохання. І тоді я вперше побачила його… Скажу чесно, я була вкрай розчарована.

За розповідями подруги, я уявляла собі такого собі красеня-мачо: накачаного брюнета зі сріблястими очима, від якого одразу ж усе завмирає всередині. Але… у призначеному місці на нас чекав високий, дещо худорлявий хлопчина, з русявим волоссям і бляклими сіро-карими очима. В наших хлопцях він одразу ж викликав повагу, а от у мене – роздратування.

Чомусь так склалося, що ми з найперших слів почали сперечатися і обмінюватися єхидними зауваженнями. У його погляді й рухах мені бачилося презирство до всього світу, яке якось не поєднувалося з його оптимістичністю. Так, він справді виявився дуже цікавим співрозмовником, веселим оповідачем.

Мабуть, він відчув моє роздратування, а тому теж поводився дещо зухвало. Усю прогулянку, я розмовляла тільки з подругою, яка боялася навіть подивитися на свого колишнього коханого, а тому теж ішла позаду. На будь-яку його спробу звернутися до мене, я робила вигляд, що чимось дуже зайнята: то в телефоні колупаюся, то з подруги пилинки здуваю.

На вулиці швидко стемніло і стало холодно. Я сильно змерзла, але мій хлопець відмовився віддавати мені свою жилетку, кажучи, мовляв, я сама винна, що тепло не одягнулася. У цей момент на мої плечі лягла тепла куртка і чийсь жартівливий голос вимовив: “не мерзни”. Я обернулася і на свій подив побачила того самого хлопця.

Він посміхався так ніжно і щиро, що мене це збентежило. Може, даремно я думала про нього погано? Ніііі, щось тут не те. Щось ховається під його дружелюбністю і веселістю. І на підтвердження моїх підозр, він усміхнувся і назвав мене мерзлячкою. Ні, все-таки він мене дратує! Наступна наша зустріч відбулася десь через місяць.

Подруга знову запросила погуляти і цього разу він прийшов зі своїм другом. Ми вп’ятьох купили пива, закуску і вирушили на дачу відпочивати. І знову я намагалася з ним не розмовляти. Утім, і він особливо не прагнув до спілкування зі мною. Весь вечір ми лише перекидалися єхидними фразами і підколювали один одного з будь-якого приводу.

Можливо, через шкідливість, але я почала фліртувати з його другом, який від самого початку намагався домогтися моєї уваги. Що ж, розважитися ніщо не заважає. Що поганого в нешкідливому флірті? Тим паче що останнім часом мої стосунки котилися в безодню, і я відчайдушно хотіла в когось закохатися, щоб не так боляче було йти від нього.

Подруга ж сиділа з найпохмурішим виглядом. На поцілунки свого хлопця вона реагувала якось мляво, у розмовах участі не брала. Лише дивилася на нас якимось відчуженим поглядом. За деякий час подруга, яка неабияк захмеліла, витягла мене з будиночка на вулицю – подихати. Ми сіли на лавку і вона раптом заплакала.

Сказала, що в неї почуття до того бабія і вона зовсім заплуталася. Я слухала це п’яне белькотіння і дивувалася. Що ж моя подруга могла побачити в цьому хлопцеві? І чим він може бути кращим за її обранця? Він дуже добра і чуйна людина. Це бачиться в його очах. Він завжди ласкавий, весь час про мою подругу піклується. Я ніколи не чула, щоб він хоч раз образив її.

А ось інший… у ньому таїться щось темне, щось демонічне, що він якраз дуже добре приховує під маскою дружелюбності. І невже це бачу тільки я? Настала ніч – пора б лягати спати. На жаль, у будиночку було тільки два ліжка, комусь довелося б спати на вулиці. Явно не мені, і не моїй подрузі. Хлопці довго сперечалися на цю тему, і нарешті “героєм” став бабій.

Я затишно влаштувалася  незабаром заснула. Посеред ночі я раптом відчула, що чиїсь руки починають мене роздягати, і я не надала б цьому жодного значення, спихнула б на сон, якби не почула злий шепіт, через що я остаточно прокинулася і розплющила очі. Над нами стояв той самий бабій і дивився просто на мене.

На його обличчі було написано невдоволення, злість і… якась турбота, від якої мене кинуло в тремтіння. Я тут же повернулася боком і закрилася ковдрою, так і пролежала до ранку. Вранці я встала зі страшним головним болем, і чесно, я готова була проклинати все на світі, через те, що вчора так напилася. Нічний інцидент мені здався просто сном.

Я взагалі про нього не одразу згадала. Тому сидячи на веранді, я почала навіщось сперечатися з тим самим бабієм. І він дещо єхидно нагадав мені про випадок уночі, через що я мало тоді не накинулася на нього кулаками. До чортиків хотілося роздряпати його нахабну мордочку і після цього піти. Після чого заявити подрузі, що вона зовсім не розбирається в хлопцях.

Минув ще деякий час. Подруга стала частенько приходити до мене одна, без свого хлопця. Вона скаржилася, що він останнім часом зовсім не приділяє їй увагу. Йде кудись гуляти з друзями допізна, а її з собою не бере і нікуди одну не пускає, але спілкуватися зі мною він їй не забороняв. Тому ми так і гуляли вдвох і скаржилися на своїх хлопців.

І в один прекрасний момент, їй зателефонував той самий бабій і запропонував приїхати до нього. Вона неймовірно зраділа. Виявилося, що він покликав її, щоб спитати про мене. Потім вона почала мене агітувати, щоб я зустрічалася з тим бабієм, адже зі своїм хлопцем я розійшлася.

Я спочатку впиралася, бо пам’ятала, що вона в нього закохана, і зараз вона, можливо, грає в “доброчесність”, думаючи, що він і мені подобається. Однак після кількох днів подібного “промивання”, я справді задумалася про те, щоб пофліртувати з ним. Подруга, здавалося, була задоволена моєю згодою. Одного разу ми знову зібралися вп’ятьох і вирушили гуляти до моря.

Дорогою наша компанія якось розділилася: я йшла з хлопцем моєї подруги – ми весело обговорювали ігри, а подруга стала крутитися навколо бабія. То вона згадувала їхніх спільних знайомих, то скаржилася на біль у спині, і він давав їй усілякі поради. На свого хлопця вона зовсім не звертала уваги, що його вкрай дратувало. Йдучи поруч із ним, я добре це відчувала.

Він підштовхнув мене вперед до хлопців, а сам, схопивши мою подругу за руку, повів її поруч із собою. Ми посміялися над цим і продовжили шлях. Біля моря стояло кілька новозбудованих багатоповерхівок, і ми вирішили забратися на дах однієї з них. Однак хлопцеві подруги чомусь ця ідея не дуже сподобалася, і він, обізвавши нас усіх ідіотами, пішов.

Подруга з величезним жалем попрощалася з нами і пішла за ним. Ось так ми і залишилися втрьох. Балакали, пили пиво, дивилися на різнокольорові вогні міста. Романтика… Тут другові бабія хтось подзвонив і він відокремився від нас, залишивши мене нас вдвох.

Я вже очікувала, що ми знову з ним почнемо сперечатися, але, на мій подив, він доволі доброзичливо почав розпитувати мене про мої інтереси. З’ясувалося, що ми абсолютно різні. Він любить холодну погоду, а я – спеку. Він віддає перевагу різкій і гучній музиці, а я – тихій, але в нас водночас знайшлися спільні інтереси щодо ігор, фільмів.

У нас в обох не складалися стосунки з нашими парами. Ми обидва були в школі “сірими мишками” і найголовніше, ми обидва обожнювали спокій і не любили галасливих компаній. Чомусь під час розмови з ним мені стало так легко і так добре, немов зустріла рідну людину, а він раптом вирішив налякати мене.

Він звісився з карниза багатоповерхівки і став бовтати ногами, мовляв, зараз упаду. Під ним десять поверхів униз і жодної підпірки! Я тут же, обзиваючи його дурнем, почала його витягувати. Він, сміючись, виліз, але його обличчя одразу похмурішало. У цю секунду він різко смикнув мене до себе і поцілував. Щось у моїй душі різко перевернулося.

Зникло роздратування, зникло презирство до цієї людини. Тієї ж секунди я закохалася в нього до неймовірного тремтіння в колінах, до метеликів у животі тощо. Після поцілунку я просто втратила голову. Однак, тоді, ми не стали починати стосунки. Списали все романтичну обстановку і домовилися гуляти просто як друзі.

І ось, гуляючи як друзі, ми стали брати з собою в компанію подругу, яка на той момент збиралася розійтися зі своїм хлопцем і зараз перебувала у вкрай пригніченому стані. Ми вдвох всіляко її підтримували, водили гуляти, ходили з нею кіно і пригощали морозивом. Нам рідко вдавалося піти гуляти удвох.

Утім, тут ми вже самі винні, бо моя подруга до нас не напрошувалася, ми самі кликали її із собою через співчуття. Весь час, що ми гуляли втрьох, подруга продовжувала говорити нам про те, що яка ми гарна пара, що нам треба зустрічатися, а не бути друзями, що вона за нас неймовірно рада.

У підсумку через тиждень, вона, жартома, взяла мою руку і руку бабія і змусила нас обійнятися, а потім об’явила нас парою. Ми подумали, і вирішили, що все-таки спробуємо зустрічатися. Ми одне від одного шаленіємо – то в чому ж проблема? Того ж вечора ми зібрали величезну компанію знайомих і відсвяткували цю справу.

Мене представили, як його дівчину – найкращу та найчудовішу. Тоді мій хлопець запросив мене до себе переночувати, мовляв, раз ми вже пара, то можна було б провести “подружню” ніч. Я погодилася. Гуляли ми тоді до першої години ночі, і коли прийшов час розходитися по домівках, до нас підійшла моя подруга.

Варто було б згадати, що вона, поки зустрічалася зі своїм хлопцем, жила в нього, але в той день вона зателефонувала йому і розірвала стосунки. До батьків вона поїхати не може, бо автобуси в бік їхнього будинку вже не ходять. Тож ночувати ніде. Ніхто з компанії теж не може її прийняти. Вона могла б переночувати в мого хлопця, якби я не залишалася в нього.

Тож я вирішила вчинити шляхетно і домовилася з ним, щоб він узяв до себе мою подругу на ніч. Не на вулиці ж її залишати. Він засмутився, але зрозумів мої наміри. На тому й роз’їхалися по домівках. На ранок, коли я прийшла до них, то побачила, що вони обидва в огидному настрої. Коли моя подруга поїхала, він з винуватим виглядом розповів мені правду.

Виявляється, коли вони приїхали, вони продовжили далі пити. Спати лягли не скоро, а коли він заснув, то хтось почав його роздягати й цілувати, але йому здалося, що це роблю я, бо в його голові застрягло, що я все-таки залишилася в нього ночувати. Відкриває очі, а на ньому мяо подруга. Вранці, вона знову намагалася зізнатися йому у своїх почуттях.

Він знову відмовив їй, додавши, мовляв, якого тоді біса, вона зводила його зі мною. Я тоді страшенно засмутилася і розлютилася що на подругу, що на хлопця. І перестала спілкуватися з ними. З іншого боку, чи маю я право зараз обурюватися, якщо ми тільки-тільки почали зустрічатися. Усе занадто несерйозно. Десь тиждень я не спілкувалася з ним.

Весь цей час він приходив до мене, просив вибачення. Обіцяв, що більше такого не повториться. Я його пробачила, бо якщо він і справді був п’яний до нестями, то це його якось виправдовує. Скільки я дурниць могла накоїти у п’яному стані, а ось подругу ніяк не могла пробачити. Ми домовилися більше не спілкуватися з нею. Навіть не відповідати на її дзвінки, на її повідомлення.

І зажили цілком щасливим життям удвох. Потім від спільних знайомих ми дізналися, що вона поїхала до своєї бабусі в інше місто. Через деякий час мені зателефонував колишній моєї подруги. Хотів поговорити з приводу неї і заодно “виплакатися”. Як-не-як ми друзі, весь час були разом, а я до того ж була близькою подругою його колишньої дівчини. Треба розвіятися.

Зустрілися, поговорили про подругу, про життя. Раптом, розмова зі подруги перейшла на стосунки між нами. Він почав говорити, що ми з ним дуже добре ладнаємо, що ми утворюємо дуже гармонійну пару “друзів”. Я напружилася. Сподівалася, що він так висловлює мені подяку за те, що я його вислухала, але не тут-то було.

Його язик розв’язався, і він почав мені розповідати, що на самому початку він хотів зустрічатися зі мною. На жаль, справи склалися так, що він став жити з нею, але весь час він намагався підкотити до мене, а я цього не помічала. Моя подруга, виявляється, відчувала все це, але чомусь не подавала виду. На завершення вечора, він спробував поцілувати мене.

Я ледве ухилилася від нього і тут же поквапилася додому. Всю дорогу до будинку мене гризла незрозуміла провина перед подругою. Якщо гарненько подумати, то виходить, що я мало того, хоч і під її керівництвом, стала зустрічатися з тим, кого вона любить, так ще й її колишній, виявляється, зустрічався з нею заради того, щоб бути ближче до мене.

Напевно, їй було дуже боляче й огидно. Саме тому, коли від неї надійшла пропозиція приїхати до неї в інше місто відпочити, я відповіла згодою. Ми приїхали, і вона влаштувала нас у квартирі своєї подруги. Ми провели досить веселий тиждень, гуляючи біля моря, спілкуючись із новими людьми. Одного разу мого хлопця покликала господиня квартири.

Вони довго розмовляли за зачиненими дверима, поки я і моя подруга готували обід. Після цього він тут же сказав мені збирати речі, і ми наступного дня поїхали. В електричці він мені переказав розмову. Виявляється, що моя подруга весь час тільки й робила, що побивалася за ним. Вона сиділа в кімнаті, розглядаючи фото і голосила, мовляв, чому вона така нещасна.

Усі її думки були зайняті тільки ним, вона говорила тільки про нього. Її подрузі вже здавалося, що вона зовсім збожеволіла і навіть намагалася відправити її до психолога, але марно. Тому, коли моя подруга запросила нас до себе в місто, її подругу це обурило. Моя ж подруга заявила, що так хоче бачити мого хлопця, що готова терпіти мене.

Однак, щойно ми приїхали, вона зовсім з ланцюга зірвалася. Вона просила господиню квартири намовити якогось хлопця, щоб він підкочував до мене, щоб я з цим хлопцем закрутила роман і тоді її обранець кине мене і прийде до неї. Коли ж дівчина відмовилася від цієї ідеї, моя подруга рознесла ї=ї квартиру.

При нас же вона не показувала жодних негативних емоцій. Вона була веселою, товариською і навіть щасливою. Саме тому господиня квартири порадила нам поїхати. Після приїзду ми знову домовилися не мати зі нею жодних зв’язків. І так воно тривало протягом останнього півроку. Був, щоправда, момент, коли до нас звернулася її мама по допомогу.

Виявляється мою подругу хтось побив. Мій хлопець, будучи досить чуйною людиною, передав для неї ліки. Я була свідком тієї розмови і приємної її назвати не можна. Після цього я знову відчула почуття провини. Мені здавалося, що якби не я, то вони були б разом, і все було б добре.

Минув час. Усе було нормально, поки мяо подруга власною персоною не з’явилася в квартирі мого хлопця, мовляв, сюрприз. На той момент ми вже жили разом. Я, приховуючи роздратування і жалість, спілкувалася з нею, як із близькою подругою. Я не могла на неї спокійно дивитися. Мене мучила то вина, то ненависть.

Більшого роздратування додавало, що вона була в короткому червоному платтячку. Вона розляглася на нашому ліжку, випнувши вперед майже оголені груди, при цьому немов ненароком погладжувала себе по сідницях. Мій хлопець, звісно, намагався не звертати на неї уваги, але я бачила, що це все дає про себе знати.

Найогидніше, що я на той момент була одягнена, як простачка – широкий светр, старі джинси, на голові був незрозумілий пучок. Загалом, не найприємніший вечір тоді був. Після цього він накинувся на мене, мовляв, чого ти не прогнала цю нахабу.. На що я йому відповідала, а чому б йому це не зробити? Вона ж усе-таки, заради нього сюди приходить.

Він не дивився на неї, він розмовляв із нею сухим тоном, намагаючись весь час уникнути розмов. Вона ж рідко з’являлася у нас, але з’являлася завжди раптово. Однак ні в мене, ні у нього язик не повертався її прогнати. Щоразу вона намагалася спокусити його. То в неї кофточка сповзає, то спідничка занадто коротка. То дуже спекотно – потрібно зняти светр.

Коли я намагалася обуритися, вона мені закидала, що я її хлопця спокушала начебто. Після такого, мене одразу ж накривали провина і жалість, і я просто не могла нічого відповісти їй. Однак нещодавно стався дещо неприємний випадок. Ми сиділи вчотирьох: я, сій хлопець, ця наша подруга і наш спільний друг.

Засиділися допізна, і мій хлопець залишивши мене прибирати у квартирі, пішов проводжати гостей. Минула година, минуло дві. Я почала панікувати. Мама мого хлопця попросила мене терміново сходити з магазин, поки той не закрився. Єдиний цілодобовий був на зупинці за десять хвилин ходу. Я йшла, дорогою виглядаючи всіх людей, що йдуть мені на зустріч.

Може, коханий вже додому йде. Уже біля самого магазину я побачила, що він стоїть і розмовляє з моєю подругою. Скажу відразу, що я подумала найгірше. Раптом вони тут роман крутили за моєю спиною! Я накричала на неї, щоб вона звалила звідси куди подалі, а його одразу ж потягла додому. Дорогою я стала його штовхати, мовляв, що це взагалі відбувається.

Він виправдовувався, що він повів їх на зупинку. Там вони ще трохи поговорили. Його друг незабаром пішов додому, а він повів мою подругу на іншу зупинку, бо тут уже не ходили потрібні їй маршрутки. Але коли вони дійшли до потрібної зупинки вона відмовилася їхати додому і зголосилася проводити його назад.

Мовляв, ще трохи поговоримо, а я потім від твого будинку таксі викличу. І ось біля магазину я їх і спіймала. Я повірила йому, але в душі чомусь зародився неприємний “їжачок”. Зараз я сумніваюся. Може, це, звісно, самонакрут, проте вгамувати його в мене не виходить.

Річ у тім, що десь годину тому він зателефонував мені і сказав, що звільняється з роботи, але вдома буде пізніше, бо їде допомагати нашому спільному другові. Навздогін, він сказав, що нас кличуть гуляти наші спільні друзі, і в тій компанії буде та сама подруга.

Гуляти з ними у нього бажання немає, тож після друга він одразу поїде додому, а в мене чомусь у голові крутиться думка, що він після друга не додому поїде, а гулятиме з тією компанією… без мене, звісно ж. Я начебто довіряю йому, але вогник сумніву не дає мені спокою.

Я згадувала все, що говорила мама нашої подруги, що нам говорила її подруга, що мені доводилося бачити самій…Найцікавіше, що після всього, що зараз відбувається з цією дівчиною, я все ще продовжую відчувати, що винна перед нею, і це не дає мені сил послати її подалі. Можливо, я собі просто накручую, що вона така погана. А, можливо, все так і є…

You cannot copy content of this page