Десь близько року тому я вирішила переїхати село. Від бабусі мені дістався невеликий будиночок. Старий, але цілком пристойний та міцний. У селищі є і вода, і, звичайно, електрика. Навіть Інтернет є.
Щоліта я проводила в селі місяць-півтора. І цей час мені шалено подобався. Іноді навіть їхати до міста не хотілося. Минулого року я вийшла на пенсію, тож у місті мене майже нічого не тримало.
Я все зважила і вирішила переїхати. Причини були прості: у місті шумно, брудно, запорошено, і я від цього вже втомилася. До того ж у селі жити набагато дешевше, майже все можна вирощувати на ділянці.
Тут свіже повітря, тихо, спокійно. А ще можна займатися городом та садом. Одні переваги, куди не глянь. У результаті я перевезла речі до села. А квартиру здала через агентство, де працює давня подруга.
Хотіла здати одразу на три роки, але довірилася її досвіду та здала лише на рік. Згодом за ту пораду я їй дуже вдячна. Спочатку я була щаслива. Поки мої знайомі сиділи у задушливих квартирах, я упорядкувала будинок і ділянку.
Прибирала сніг, поралася з розсадою, лагодила паркан і вивозила сміття. Багато часу проводила на городі та в саду. Мінуси також були. Після міського дротового Інтернету користуватися смартфоном та ноутбуком було дуже незручно.
Ні по відеозв’язку нормально не поговорити, ні фільм у високій якості подивитися. Про те, щоб у селищі з’явиться дротовий Інтернет, я думаю, найближчими роками навіть не варто мріяти.
Другою проблемою стала електрика. Навіть якщо винести за дужки постійні відключення світла, які значно ускладнювали користування морозильною камерою та іншими побутовими приладами, платити доводилося багато.
Все через водонагрівач та електричне опалення. Рахунки були величезні. Позбуватися сміття теж виявилося непросто. На все селище один контейнер, вміст якого вивозять двічі на тиждень.
У результаті контейнер швидко заповнюється, а місцеві жителі просто складають навколо пакети зі сміттям. Потім це все розтягують собаки, створюючи якийсь божевільний безлад.
Тому виносити сміття мені завжди було неприємно. Та й ходити далеко. Людей у селищі мало. Коли в мене посеред зими вийшов з ладу котел, то виявилося, що відремонтувати його просто нікому.
Довелося із найближчого містечка викликати майстра. Звичайно, такий візит мені обійшовся дуже дорого, можна було за ці гроші купити новий котел. Влітку у селищі вистачає народу.
Приїжджають сім’ями, з маленькими дітьми, життя вирує. Але на початку осені роз’їжджаються. І коли в листопаді я вийшла прогулятися першим снігом, то раптом жахнулася, що я зовсім одна.
Навколо на вулиці ні душі, ні сліду. Стало так страшно, що я забігла в будинок, забарикадувала всі двері і серйозно задумалася, що треба було б поставити на вікна ґрати.
До переїзду я думала, що нудьгувати мені не доведеться. Адже з Інтернетом можна і працювати, і розваг масу спробувати. Але виявилося, що замінити звичайне людське спілкування просто нема чим.
Як тільки закінчився термін оренди моєї квартири, я повернулася до міста. І твердо вирішила, що більше в хаті зимувати не стану. Так, улітку приїду, як завжди. Але взимку в селі нема чого робити. Тепер всім знайомим раджу не поспішати тікати у село.
