Вони одружені три роки, але скандали почалися нещодавно. Проблема була в тому, що Василь привіз свого немічного батька, якому потрібен був догляд. Дідусеві було вже за 70.
Юлю ніхто не змушував сидіти зі стареньким, але вона все одно вередувала і казала, що так жити неможливо, а Вася ще й запрошує медиків, щоб процедури його батькові робили. Масаж, гімнастика…
В один з днів Юля прийшла додому і побачила простирадло, розвішане посеред кімнати. Вася розвісив його там, бо на балконі вже не було місця, але його дружину це не зупинило, щоб не закотити новий скандал.
Вона все кричала, що старого треба довірити фахівцям у профільному закладі. І йому там буде краще, і для них це тягарем не буде. А вони взагалі молода сім’я і про дітей потрібно думати.
Вася був проти такого розвитку подій. Вона припала до чоловіка, ледве стримуючись, бо його одяг, та й він сам просочився запахом хвороби та ліків. Юлю пересмикнуло, і вона відвернулася до вікна.
Відразу ж кватирку відчинила. Цю розмову чув Андрій Леонідович, і він навіть був згоден, щоб його відправили на у спеціальний заклад. Та Василь стояв на своєму. Юля ледь дочекалася, коли Василь повернеться на кухню.
А вона чудово чула всю розмову. Спочатку вона хотіла дотиснути ідею, що свекор підкинув: що страждати не зобов’язана, але бути опорою чоловікові не відмовляється.
Але потім тільки слова Васі червоними прапорцями танцювала перед очима – він проти. Вона вискочила з квартири, закинула речі в багажник машини, сіла за кермо та натиснула на газ! Спочатку прийшов біль, а потім уже й спогади.
Сльози застилали очі, зустрічне світло фар, вереск гальм, а потім темрява. Очі вона відкрила вже в лікарні. Вона отримала серйозні травми і лікарі давали погані прогнози. Вона почула голос чоловіка.
Василь говорив спокійно, розмірено. Це якось лякало. Він повторив ті ж слова, які колись сказала Юля про його батька: «Лежачий вдома – це не життя». Вася повернувся наступного дня.
Кошмарнішої доби Юля не переживала в житті. Змиритися з візком, чи просто прийняти свою травму, було непросто, але найстрашніше, що до кінця життя їй доведеться провести далеко від своїх рідних. Це викликало паніку.
Їй здавалося вже усвідомленим, що в одну мить вона втратила своє життя. Більше не було планів та майбутнього. Так, за нею доглядатимуть, але ніхто не втішатиме! Ніхто не спитає як настрій?
Ніхто не обійме і навіть доброго слова, якщо його не сплатити, не скаже. Ось зараз вона розуміла Васю, який зі шкіри геть ліз, щоб доглядати батька. Та й вона, опинившись на місці чоловіка, ніколи б не відправила свою матір до притулку.
Прихід чоловіка вона зустріла без емоцій, а він, увійшовши до палати, скинув з неї ковдру і почав розстібати кріплення. Вона жахнулася, тому що пам’ятала слова лікаря, що це може погіршити ситуацію.
Чоловік посміхнувся і зізнався, що насправді попросив лікаря збрехати Юлі про її стан, щоб провчити. У Юлі перехопило подих. Він відстебнув останній ремінець і вийшов з палати.
Ще не дійшовши до кінця коридору, він почув крик Юлі. Не став слухати та зупинятися. Удома чекав батько. А заяву на розлучення він подав, коли їхав до лікарні.
