– Ти можеш просто відчепитися від мене? – плакала Юля, трималася руками за голову, намагаючись заспокоїти саму себе. – Скільки можна за мною ходити?
Я не маленька, а ти мені досі за мною стежиш, життя мені не даєш.
– Спасибі мені потім ще скажеш, – крізь зуби процідила Олена, хапаючи сестру за руку. – Вставай, додому підемо.
– Я з тобою нікуди не піду, і живу я давно окремо.
– З цього дня ми знову живемо разом! Так батько велів, – холодно заявила старша сестра, не звертаючи уваги на почуття й емоції молодшої.
Юля і Олена були рідними сестрами, різниця у віці була дванадцять років. Виховував дівчаток батько, мати втекла.
Рано вранці прокинулися, вийшли на сніданок, як це робили зазвичай. Але сніданку не було.
Тиждень пішов на пошуки матері, батько не знаходив собі місця, зривався на дочок.
Ті мовчки переносили всі образи, розуміли, татові важко.
Мама через деякий час знайшлася, про це дівчатка дізналися від батька.
Він зібрав їх на кухні й рівним тоном заявив:
– Мама з нами жити не буде. У неї інша сім’я, все добре…
Олена бачила, скільки сил потрібно батькові, щоб так спокійно про це говорити, він стискав кулаки щосили, стримувався.
– З вами вона зустрічатися не хоче. І ви навряд чи її коли-небудь побачите.
З цього дня в родині все змінилося, сам розпорядок дня, обов’язки.
Олена готувала сніданки, обіди та вечері маленькій Юлі, якій щойно виповнилося шість років. Займалася прибиранням усього будинку.
Важко було всім, особливо Олені, бо батько нерідко зривав свою злість на всіх жінок саме на ній.
– І ти така ж виросла, – твердив він зі злістю. – Уся в матір, вона ж тебе виховувала.
Олені було дуже прикро, вона плакала в подушку, але батькові перечити не сміла.
– Я тут буду вчитися, – говорила Олена боязко. – Нікуди не поїду. Залишуся з вами, допоможу з Юлею.
Насправді Олена хотіла заслужити повагу батька, вона його завжди любила більше за матір.
Але він немов не помічав цього, кивав і мовчки йшов. Дуже йому старша донька нагадувала колишню дружину.
Юля ж підростала неслухняною дитиною, робила все наперекір батькові й раділа, коли вдавалося його довести.
Чоловік кричав, кидав речі, а Юля сиділа спокійно і на її обличчі була посмішка.
Олена із заздрістю спостерігала за поведінкою сестри, їй такого не дозволялося.
Будь-яка її провина каралася в потрійному розмірі, бувало, батько навіть діставав ремінь, і це на неї, на повнолітню дівчину!
Минуло багато років. Юля виросла, закінчила школу і заявила, що вчитися в рідному місті не буде.
– Я не збираюся тут животіти, як ти. – заявила Юля сестрі. – Тому завтра вранці в мене поїзд.
Олена втупилася на сестру.
– А тато? Що він скаже?
– А нехай каже що хоче, – відмахнулася молодша сестра, – мені все одно. Я хочу проживати своє життя, а не його.
Юля збирала речі, а Олена збігала до батька і доповіла. Вважала своїм обов’язком повідомити.
– Із нею поїдеш, – після хвилинного мовчання заявив чоловік. Олена бачила, як він злиться, але зупинити він Юлю не міг. – За нею доглядати будеш, там і роботу нову знайдеш.
Олена підкорилася, не могла вчинити інакше.
– Ти все йому розповіла, – злилася Юля. – Так і знала, що до нього побіжиш! І навіщо взагалі з тобою поділилася?
– Правильно зробила, спасибі ще скажи, що він удома тебе не замкнув.
– Наче це твоя заслуга, – скривила обличчя Юля.
Сестри спілкувалися погано між собою. Олена вважала, що батька треба слухати і підкорятися, Юля – навпаки.
Вони зняли квартиру в іншому місті, Юля вступила до інституту, а Олена влаштувалася на роботу. Але спокійного життя в них не вийшло.
– Та я мрію виїхати звідси, – кричала молодша сестра. – З батьком і то простіше жилося, ніж із тобою!
– Будеш робити, як я сказала! Ніяких гулянок і друзів у квартирі! – не вгамовувалася Олена. – Це його рішення, щоб ми жили разом, і ти повинна підкорятися!
– Або що? – Юля дивилася з викликом на сестру. – Що, якщо не підкорюся?
– Я все батькові розповім.
– Ти просто його боїшся, – спокійно сказала Юля. – Хочеш йому догодити? Навіщо?
Олена не відповіла. Прожити разом дівчата змогли тільки півроку. Юля втекла, а через якийсь час з’явилася і сказала, що житиме окремо.
– Я зняла собі кімнату, тобі не скажу де.
Олена переживала, боялася розповісти батькові. Виходить, що вона його підвела. Щодня вона обманювала батька по телефону. Щодня придумувала, що Юля затримується.
Але через якийсь час усе пішло не за планом. Батько приїхав у гості без попередження.
– Де вона? – кричав батько на доньку. – Обдурити мене вирішила? Ти така сама, як твоя мати.
Олені довелося розповісти правду.
– Це востаннє, коли я тебе пробачаю. Знайдеш її і притягнеш додому.
– Як? Вона ж доросла вже.
– А це не мої проблеми, хочеш, щоб я тебе вважав дочкою і щоб залишив усе тобі, зробиш, як сказав!
Батько вийшов з орендованої квартири, і Олена вперше задумалася про спадщину.
Батько був уже немолодий, здоров’я його весь час підводило. А там квартира, невеликі накопичення.
Про гроші Олена знала завжди. Їхня сім’я не потребувала ніколи.
Вона стільки років присвятила своїй сім’ї, що заслуговує цих грошей і квартири. Тільки вона, не Юля.
Олена знайшла сестру. І потягла додому.
– Ти житимеш зі мною, батько так сказав!
– Досить його слухати, тобі вже давно свою сім’ю треба будувати, а ти від мене відстати не можеш! – упиралася молодша сестра.
– Ти підеш зі мною!
– Не піду, – Юля вирвала свою руку і з викликом подивилася на Олену. – Я ніколи не буду такою, як ти.
Знаєш, чому мама втекла? Вона ненавиділа батька, вона його ніколи не кохала.
Він був деспотом, він нею керував, змушував робити те, що вона не хоче. У неї навіть ніколи не було права вибору.
– Тобі звідки знати? Ти ще зовсім малявкою була.
– Я зараз живу в мами! Я її знайшла!
– Вона тебе зрадила, кинула, а ти…
– А я її пробачила. А з тебе батько зробив мавпочку на повідку. Він же тобою керує, командує. А ти й радієш.
Олена ошелешено дивилася на сестру. Ніяк не могла зрозуміти, чи правду та каже. Юля трохи охолола.
– Олено, підемо зі мною до мами, вона зрадіє.
Олена кивнула. Дві молоді жінки пройшли кілька кварталів і зупинилися поруч із красивим будинком.
– Мамин будинок, – з усмішкою сказала Юля. – Ти повинна її пробачити.
Олена кивнула, і Юля провела її в будинок.
Мама змінилася, постаріла, але була все такою ж красивою, як і раніше.
Вона підійшла до дочки, щоб обійняти її, але замість цього Олена її відштовхнула.
Мама мало не впала.
– Ти думаєш, обіймеш мене через стільки років, і я все забуду? Та ти зрадниця, ти кинула нас! Кинула нас із батьком і забула про нас!
Олена плакала, мама теж, Юля намагалася переконати сестру.
– Не втручайся. Вона тебе кинула зовсім маленькою, а тепер купити тебе вирішила, цим будинком? Грошима?
Вона тобі гроші на такі шмотки дала, так? І ти не працюєш, брехала весь час? Ти така сама, як і вона.
Батько правильно казав про тебе, мамо, – процідила крізь зуби Олена. – Тільки він помилився у твоєму вихованні, – тепер Олена дивилася на сестру. – Ти точно така сама, зрадниця.
Олена вийшла з дому, але йти не поспішала.
Вона повернулася, подивилася на гарний будинок і… Дістала з кишені сірники, із сумки блокнот.
Знайшла граблі у дворі й підперла двері. Підпалила двері й пішла, так і не дізнавшись, що потім сталося.
Мама і Юля викликали пожежників, самі вилізли через вікно. Нічого, крім дверей, не постраждало.
– Мамо, ми маємо заявити, – буквально кричала Юля.
– Не будемо, – спокійно говорила мама. – Вона помстилася, більше не прийде. Вона така сама, як батько. Він теж ці двері вже підпалював.
– Він знав, що ти тут?
– Знайшов тоді, – кивнула мама. – Якби я вас узяла із собою, він би ніколи мене в спокої не залишив.
Олена повернулася до батька і розповіла все як було. Вона чекала від нього підтримки, але, як завжди, не отримала.
– Я спеціально тебе з сестрою відправив, а ти не встежила. Та тобі нічого довіряти не можна!
– Тату, я старалася, – Олена намагалася заперечити, але за це отримала.
– Погано старалася.
Олена так і залишилася з батьком. Вона вислуховувала його бурчання, докори… Вона ж не така, як мама. Вона намагалася щосили догодити батькові. Але виходило погано, а коли батька не стало, вона знайшла заповіт, і він був не на неї, а на сестру. Чому на Юлю, Олена так і не зрозуміла.
Олена виїхала з рідного міста подалі. Вона не хотіла знати ні сестру, ні маму. Вона вважала їх зрадниками, вона повністю прийняла позицію батька. Тільки підтримки від нього не побачила.
Своє життя ми вибудовуємо самі, і дуже важливо навчитися пробачати, як це зробила Юля. А Олена воліла жити в злості, підтримуючи батька, який більше був нікому не потрібен.Спеціально для сайту Stories
