Мені б у 61 рік сидіти вдома та онуків няньчити, але моя голова зараз зайнята зовсім іншим. Я вже другий день у найсерйозніших роздумах: а чи не кинути мені все і не виїхати на заробітки? Час начебто ще є. Найкраща подруга і та зайнята своїми справами. Домашніх улюбленців немає.
Залишилися лише самотність і розчарування. Чи варто через них відмовлятися від поїздки? Та й копійка ніколи зайвою не буває. Півтора-два роки погоди не змінять, зате мій фінансовий стан точно покращиться. Хоч зараз я не маю якихось значних коштів, так було далеко не завжди.
Заміж я вийшла досить пізно за тодішніми мірками, зате знайшла для себе ідеального чоловіка. З відповідним для мене характером, розумного, заможного. Він був тим, кого називають “господарником”. І я любила його, а ще більше поважала. У нас, як і у всіх, теж іноді були розбіжності.
Але за все сімейне життя я жодного разу не подумала про розлучення всерйоз. Жодного разу. Подивіться на сучасні сім’ї. Це ж просто жах! На жаль, Бог обдарував нас лише однією донечкою. Ми намагалися завести ще дітей, дуже довгий час, але з цього нічого не вийшло.
Тож усю нашу любов ми віддали своїй єдиній дитині. Вона ходила в найкращу школу в місті, ми наймали для неї репетиторів, тренерів – усе для того, щоб вона не почувалася обділеною. Щоб виросла розумною і начитаною. Для дівчини це дуже потрібні навички.
Нікому не хочеться спілкуватися з дурною людиною, чи не так? Потім донька виросла, і в неї з’явилися перші кавалери. Поки мій чоловік був зайнятий на роботі, цим питанням зайнялася я. Я буквально гнала цих дворових котів із порога.
Звичайно ж, у такої грамотної дівчинки залицяльників було багато, але всі ці хлопчаки хотіли від неї тільки одного, а я була абсолютно проти таких стосунків. Я мріяла про те, що вона знайде собі ідеального чоловіка і вони подарують нам з її батьком купу маленьких онуків.
Мабуть, у якийсь момент я переборщила, і дочка дуже сильно на мене образилася за те, що я не випускала її гуляти, коли їй того хотілося. Незабаром мій чоловік сильно захворів. На його лікування ми витратили значну суму грошей, і я вже хотіла було влізти в борги, щоб він міг одужати.
Але він дуже швидко і несподівано нас покинув. Просто в момент. Навіть на відспівуванні я все ще не могла отямитися. Здавалося, ось він зараз прийде, обійме мене, і все буде як раніше, але так, на жаль, не буває. Поки я перебувала в депресії, вбита горем, донька часу не гаяла.
Вона переїхала з нашої квартири до якогось хлопця, а в мене зовсім не було енергії та сил, щоб хоч якось цьому завадити. Невдовзі ми знову почали спілкуватися, але додому вона не повернулася, а через півтора року вона сама запросила мене на власне весілля.
На той час я вже зрозуміла, що без чоловіка жінці в моєму віці жити доводиться дуже нелегко. Добре хоч, я знайшла “заначку” чоловіка в сейфі, якраз на випадок, якщо з ним щось трапиться. Ці гроші, та ще рахунок у банку, тримали мене на плаву. Хоча нічого не буває вічним.
За кілька днів перед весіллям я дізналася, що моя дочка вагітна. Моїй радості не було меж. Лише коли я познайомилася зі своєю свахою, у день одруження, емоції трохи вщухли. Вона знала, що моя донька вагітна, задовго до мене, а ще вона прийшла на весілля вся в золоті й хутрі, вдавала з себе незрозуміло кого.
Я тоді зовсім нічого про неї не знала. Виявилося, вона звичайна роботяга, просто працює в іншій країні. Ось і може дозволити собі всяке. На той момент у мене ще були заощадження, тож я була відносно спокійна. Відтоді минуло чимало часу, і тепер у мене вже є двоє онуків.
Роки взяли своє і в плані фінансів теж. Я хоч, як можу, намагаюся економити, проте гроші йдуть, як пісок крізь пальці. Нещодавно ходила до дочки, на онука подивитися, то теж довелося розщедритися. Дитині дала трохи грошей, доньці із зятем подарунки купила. Усе як годиться.
Потім дивлюся, а в них новий телевізор. Питаю: давно купили? А донька відповідає, це подарунок. Бабуся прислала з-за кордону. Наче мені до цього було мало цієї бабусі. Сидить за кордоном вже другий десяток років. Синам купила по квартирі, грошей заробила, що ж ти ніяк не заспокоїшся?
Приїжджає додому тільки відпочити або на великі свята. Хоч чоловік удома сидить, напевно там у неї хтось є. Головне, онук мій дуже її любить. Вони постійно спілкуються через комп’ютер, він знає її на ім’я і навіть при мені питав про свою бабусю, а я для онука все одно що порожнє місце.
Я почала замислюватися, чи не виїхати мені за кордон. Свекруха може мене швидко влаштувати. До того ж удвох буде не так страшно. Мову, як вона каже, вчити необов’язково. Я ж не надовго туди їду. Так, заради нового досвіду. Здам квартиру порядним людям, не студентам – це вже точно.
Донька навіть не помітить моєї відсутності, онук тим паче. Інша річ, що я у своєму житті працювала всього кілька днів, у мене завжди для цього був чоловік, але я не ледарка, просто не було потреби. Весь будинок був на мені. Поїду, чого вдома сидіти? Будуть в онука дві бабусі в золоті ходити.
