Ольга намагалася започаткувати свій невеличкий бізнес, але це було не від того, що їй не було чим зайнятися. Такий чудовий та успішний чоловік Ігор, на самому початку сімейного життя запропонував Олі сидіти вдома, бо вона ж майже нічого не заробляє. Ольга погодилася.
Домогосподарство їй здавалося набагато кориснішим заняттям, ніж її професія. Свого часу освіта філолога привела її в архів, де вона, за її власним уявленням, і «пилилася» багато років. Поки на дні народження подружки Валентини не познайомилася з Ігорем.
Сімейне життя потекло за відомим сценарієм: Ігор будував кар’єру, Ольга зустрічала його вдома з пиріжками та прасованими сорочками. Потім на горизонті чоловіка виникла молода, довгонога, що рветься до «успішного успіху» Ірочка. Розлучилися вони без скандалу.
Ольга ще до доленосної розмови здогадувалась, що в Ігоря хтось з’явився. І була навіть трохи вдячна чоловікові, що той не став пудрити їй, а одразу зізнався: їм з Олею більше не по дорозі. Ділити подружжю, крім матеріальних благ, не було чого. Дітей вони не нажили.
Ігореві було ніколи, а Ольга не наполягала… Тож розлучилися майже друзями. Єдиною великою проблемою для Ольги після розлучення було лише те, що вона тепер зовсім не уявляла, як заробити на свій шматок хліба. Повертатися до архіву не хотілося…
“Ну ти ж більше нічого не вмієш!” — волав здоровий глузд. «А прати, прибирати, готувати, мити вікна та ще купу корисних речей? Це, напевно, можна десь застосувати!» – протестував авантюризм. Ольга прислухалася до другого. І вирішила відкрити власну фірму. Валя, звісно, сумнівалася.
Але робота їй була потрібна. Тим більше, що вона знову розлучена, а для матерів-одиначок вакансій не так багато! Валя перейнялася ідеєю Ольги і навіть привела свою подружку Світлану. Ольга тільки посміхнулася: її справа потихеньку росла.
Незабаром маленька фірма почала приймати замовлення. Замовниками були переважно ділові чоловіки середнього віку. Відмінна клієнтура: платять добре, нерви не мотають, з дурницями не лізуть. Щоправда, іноді траплялися й казуси. Замовник явно не прибиральницю чекав…
Наступна позаштатна ситуація сталася за кілька тижнів. Подзвонив чоловік і дуже обурювався, бо «професор з прибирання» дивилася на нього дуже суворо. Звичайно ж, мова йшла про Світлану. Ольга ледь вмовила його залагодити конфлікт і він погодився, якщо приїде мила жінка.
Ольга розуміла, що доведеться їхати їй самій, адже Світлану вже не пошлеш, а всі інші зайняті. Через тиждень Ольга дзвонила у квартиру «вразливого». Вона була готова побачити примхливого синка мами, ну або професора-сноба в товстих окулярах…
Такого персонажа, якого міг би увігнати в стрес недобрий погляд Світлани, але двері відчинив високий, широкоплечий чоловік середнього віку. Привабливий, можна навіть сказати, гарний. Він привітно посміхнувся до Ольги і запросив до квартири.
Ольга зайнялася прибиранням, нишком спостерігаючи за дивним замовником. Вона була готова підтримати будь-яку розмову, посміхатися, кивати головою, але Іван Іванович мовчки займався своїми справами. «Що ж його тоді не влаштувало у Світлані?» — мучилася Оля.
Відповідь на своє запитання вона отримала вже прощаючись з Іваном. Він подякував, розрахувався, домовився за наступний раз і тут Ольга не витримала і прямо запитала, що ж не так було з попередньою прибиральницею. Виявилося, що Світлана схожа на його колишню дружину.
Ольга кивнула, а подумала: «Який! Гаразд, хоч платить добре і жодних дурниць не пропонує!». З того часу вона раз на тиждень працювала в Івана Івановича, а він з кожним візитом Ольги ставав усе говіркішим. Спочатку вона дізналася про його роботу, потім трохи про дружину.
Ольга слухала, в потрібних місцях кивала, де треба співчувала. Все було добре, поки одного разу, перервавши чергову розповідь про роботу, Іван Іванович не запропонував сходити кудись, але Ольга відмовила. Іван Іванович відмінив наступний візит Ольги.
Вона зрозуміла: «дружина на годину» не виправдала його надії. Ну і добре. Є інші клієнти, хай не так багато, як хотілося б… Втім, Ользі гріх було скаржитися. Фірма повільно, але правильно обростала клієнтурою. Довелося найняти кількох нових співробітниць та навіть одного диспетчера.
Справи, біганина, турботи, проблеми. Ольга зовсім не згадувала свого принца Івана, що не відбувся. Поки одного разу… він не з’явився просто в дверях її кабінету. Він розповів, що після останнього візиту Ольги в нього чорна смуга почалася. Як наврочив хто!
Спочатку матеріали привезли погані, потім скарги на якість почалися, репутація впала… Тепер він збирає меблі на дядька, а тут оголошення Ольги на очі потрапило от і вирішив зайти. Ольга дивилася на Івана і не вірила, що так буває. Тепер Іван підробляє в маленькій компанії Ольги у вихідні.
Меблі поки не кидає. Сподівається, що йому знову посміхнеться успіх. Він ще раз покликав Олю на побачення, але в цей раз вона погодилася. Адже це просто побачення. Може, сама доля підсунула Іванові горезвісну чорну смугу в житті, щоб звести з Ольгою…
