– Мамо, ми привеземо до тебе Сашка на вихідні? – трохи збентежено запитала Наталя. Вона помітно нервувала, бо розуміла, що вони з Гришею вже зловживають добротою матері.
– Звичайно, донечко, – кивнула Ольга Борисівна.
Онук часто гостював у бабусі. Коли Сашко народився, Ольга Борисівна проводила з ним багато часу. Їй було ніяково весь час перебувати в квартирі зятя, тому бабуся забирала малюка до себе. Іноді вона просто возила хлопчика в візочку, щоб дати дочці можливість відпочити.
Сашко ріс на штучному вигодовуванні. Хороша суміш коштувала дорого, тому Ольга Борисівна допомагала молодим батькам. Іноді вона переказувала дочці гроші на покупку суміші, але іноді сама робила велике замовлення з доставкою.
Коли Сашко підріс, він все частіше залишався у бабусі надовго. Ольга Борисівна працювала, але всі свої вихідні вона проводила з улюбленим онуком. Навіть до дитячого садка хлопчик пішов поруч із будинком бабусі.
Жінка зовсім не заперечувала, адже онука вона дуже любила. Та й розуміла, що молодій родині важко з малюком. Без допомоги ніяк не обійтися.
Матеріальне становище в родині дочки та зятя поступово стабілізувалося. Ось тільки незабаром Наталя зав..ітніла другою дитиною. Ольга Борисівна подумала, що подружжя поспішило з народженням другої дитини, але вголос своє несхвалення висловлювати не стала.
Як тільки народився маленький Антон, дочка здивувала матір черговою новиною про вагі..ість.
Коли народилася Віка, у квартирі, де жила молода сім’я, стало зовсім тісно. І раніше всім було не весело тулитися у двокімнатній квартирі, а тепер стало зовсім нестерпно.
П’ятирічний Сашко майже весь час залишався у бабусі.
Ольга Борисівна добре ладнала з онуком, а хлопчик навіть засмучувався, коли потрібно було повертатися додому. Місця для нього там не було, до того ж малюки постійно плакали.
— Сашко каже, що хоче жити у тебе, — збентежено сказала Наталя, гойдаючи Віку на руках.
– Він і так живе, – посміхнулася мати, втім, без особливого розладу. Вона дуже любила онука.
Сашко ріс здоровим, розумним, вихованим хлопчиком. Він любив своїх батьків, добре ставився до молодших брата і сестри, проте бабусю просто обожнював.
Хлопчик був хорошим помічником, Ольга Борисівна багато чому навчила онука. У вісім років він уже вправно пік млинці, смажив м’ясо і навіть міг зварити легкий суп.
А ось з молодшими онуками у бабусі такого чудового контакту не було. Вона тепло ставилася до Віки та Антона, але діти росли розпещеними і не дуже вихованими.
Щойно бабуся приходила до них у гості, як вони, штовхаючи одне одного, лізли в її сумки. Знаходячи щось цікаве або смачненьке, діти без дозволу витягали гостинці. А якщо нічого не знаходили, то починали вередувати й тупотіти ногами.
— Тихіше, тихіше, не кричіть, — почала заспокоювати Наталя дітей, коли ті почали обурюватися тим, що бабуся прийшла з порожніми руками, — бабуся вам зараз дасть гроші.
– Які ще гроші? — здивувалася Ольга Борисівна. Вона часто давала невеликі суми Сашку, який, по суті, жив на її утриманні. Іноді підкидала щось і молодшим. Але слова дочки їй не сподобалися. Це звучало так, ніби бабуся зобов’язана давати дітям гроші.
– Мамо, дай їм по сто гривень, – махнула рукою Наталя, якій хотілося, щоб діти вже замовкли.
Того разу Ольга Борисівна все ж вчинила так, як сказала дочка. Однак після того випадку жінці все менше подобалося ходити в гості до дочки та онуків. Втім, їхнім приходом до себе додому вона теж не раділа. Дітлахи розтрощували все навколо.
Діти були некеровані – Антон розтрощував все навколо, а Віка одразу ж лізла в бабусину косметичку. На зауваження вони реагували істерикою або образами.
***
Наталія все більше розуміла, що в двокімнатній квартирі вчотирьох жити тісно. Однак її чоловік Вадим хитав головою, кажучи, що поки не готовий вплутуватися в іпотеку.
— Та яка іпотека! — відмахнулася Наталія від слів чоловіка. — Я про інше думаю.
Жінка розповіла чоловікові про те, що у її матері є досить велика сума на депозиті. Багато років тому, коли пішов з життя батько, вони продали дві його машини, гараж і дачу.
– Ми тоді теж купили машину, пам’ятаєш? – запитала Наталя.
– Так, але сума була не така вже й велика, — заперечив Вадим.
Як з’ясувалося, це майно перебувало у спільній власності подружжя. Ольга Борисівна виділила свою частку у всьому майні. А половина підлягала спадкуванню за законом. Таким чином, у Наталії залишилася одна четверта всіх грошей, а решта — у матері.
– Я тоді образилася на маму, але адвокат сказала, що за законом все правильно, – сказала Наталя.
– Ну твоя мати, знаючи, що у нас така ситуація з житлом, могла б і побільше грошей тобі дати, – похитав головою Вадим, – хоча б просто порівну, без будь-якого виділення часток.
– Ось я про це й думаю, — кивнула дружина, — я була впевнена, що вона дасть нам гроші, коли я заваг..ніла Антоном. Але вона промовчала. Я народила Віку, але вона, як і раніше, мовчить.
– Навіщо бабусі такі гроші? – обурився Вадим. – Усі батьки допомагають молодим сім’ям. Щось твоя не поспішає з допомогою.
Наталя і Вадим ще довго обговорювали, як несправедлива до них Ольга Борисівна. Адже вона знає, як молодим важко. Чого ж вона тягне з грошиками?
Наталя не могла прямо попросити у матері гроші. Втім, вона якось запитала, як саме та збирається розпорядитися цією сумою.
– Завжди важливо мати запас на чорний день, – відповіла Ольга Борисівна, – може раптово знадобитися сума на лікування когось із близьких або вирішення інших проблем.
— Наприклад, житлових, — підказала Наталя.
— У тому числі й так, — погодилася мати, — тож гроші лежать, на них капають відсотки. Прийде час, і я витрачу їх на потрібну справу.
Наталя з нетерпінням почала чекати, коли ж «настане» цей самий час.
Вона навіть мріяла, що отримає цю суму на своє тридцятип’ятиріччя. Адже це серйозна дата.
Яким же було розчарування дочки, коли в конверті від матері вона виявила всього двадцять тисяч!
Після того дня народження у стосунках матері й дочки намітилося відчуження. Втім, Ольга Борисівна й гадки не мала, що сталося з Наталею. Вона й подумати не могла, що подарувала недостатньо.
Час минав, ось і Сашко закінчив школу. Він чудово склав іспити й обирав ВНЗ серед кількох доступних варіантів. Хлопець хотів вступити на спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями. Бабуся пишалася онуком, вона підтримала його вибір.
Наприкінці літа у Сашка був день народження. Йому виповнювалося вісімнадцять років. Ольга Борисівна завела розмову про свято для хлопця з дочкою та зятем.
– У нас немає грошей, — знизала плечима Наталя, — можна просто чаю випити.
– Я від вас нічого й не прошу, — з посмішкою відповіла Ольга Борисівна, — свято організовую я сама. Запрошуємо вас до улюбленого кафе Сашка. Там будете тільки ви та двоє його друзів.
Наталя погодилася. Вона, її чоловік і діти дуже любили ходити в кафе, але це було дорого. А тут з’явилася чудова нагода смачно поїсти й розважитися. Сашку в подарунок мати купила футбольний шарфик. Він вболівав за якусь команду, але Наталя не знала, за яку саме. Ось і взяла перший-ліпший.
День народження пройшов дуже весело. Сашко дуже зрадів зустрічі з родиною. І шарфику дуже зрадів. Однак цього дня на хлопця чекав неймовірний сюрприз.
Бабуся вручила онукові ключі. Хлопчик з подивом дивився на них, він не знав, від яких це дверей, і навіщо бабуся дала їх йому саме зараз. Присутні, затамувавши подих, чекали продовження. Що, ну що це за ключі?
– Це ключі, Сашко, від твоєї квартири, – з посмішкою відповіла бабуся, – рік тому я купила її для тебе і навіть зробила в ній ремонт.
Хлопець був дуже зворушений, він навіть просльозився, не соромлячись присутніх друзів. Сашко був дуже вдячний бабусі, він просто не міг знайти слів, щоб висловити їй свою вдячність.
А ось батьки хлопця зовсім не зраділи. Наталя сиділа з зеленуватим обличчям. Їй доводилося докладати великих зусиль, щоб стримати свою злість. Вадим теж сидів, надувшись. Він злився ще й на дружину – адже саме вона запевнила його, що зможе виманити гроші у матері!
Антон і Віка сиділи з нудьгуючими обличчями. Їм було відверто нецікаво на цьому святі. Бабуся подарувала Сашку хату – ось щасливчик, зможе влаштовувати вечірки з друзями.
Ольга Борисівна раділа тому, що знайшла правильне застосування грошам. А Сашко був просто щасливий, хоча й відчував деяку незручність. Купаючись у приємних емоціях, вони й не помітили, що Наталя та Вадим сиділи похмуріші за хмару.
Наступного дня Наталя зателефонувала матері й сказала, що їм потрібно зустрітися. Ольга Борисівна сказала, що чекає на доньку в гостях і навіть купить тортик до чаю.
— Можна без тортиків, — сказала Наталя й кинула слухавку.
Мати не очікувала, що її дочка посміє звернутися до неї з подібними вимогами. Наталя заявила, що квартиру слід продати, а гроші поділити між усіма онуками.
— Або ж ти можеш цю квартиру віддати мені, — промовила вона.
— Це неможливо, — похитала головою Ольга Борисівна. Лише в той момент вона почала здогадуватися, що дочка вже давно придивлялася до її грошей. Ось, значить, у чому причина їхнього віддалення. Наталя хотіла отримати ці гроші для вирішення своїх житлових проблем.
— Все можливо, якщо захотіти, — зухвало заявила Наталя, — несправедливо виділяти одного онука.
Ольга Борисівна зітхнула. Вона й сама розуміла, що Сашко — її улюбленець, а це, начебто, неправильно. Ось тільки звинувачувати себе в цьому вона не збиралася. Старшого онука вона виховувала, як власного сина, за мовчазною згодою його батьків.
Жінка твердо вирішила, що не буде забирати квартиру у старшого онука. Вона ще раз переконалася, що її рішення було абсолютно правильним. Про це вона спокійно, але абсолютно впевнено сказала дочці.
Наталя пішла від матері, грюкнувши дверима. Вона була страшенно розлючена.
На прощання дочка заявила, що більше не бажає знати свою матір.
– Ти для мене ніхто, — злобно кинула вона через плече.
Що й казати, Ольга Борисівна була дуже засмучена. Вона навіть поплакала, розуміючи, що сама винна в такому ставленні дочки.
«Це все моє виховання, — з сумом думала жінка, — а значить, мені й нести цей тягар до кінця своїх днів».
І все ж раділа Ольга Борисівна тому, що у неї такий чудовий онук. І що їй вдалося дати цьому хорошому хлопцеві чудовий старт у житті.
Ось тільки дізналася бабуся, що Наталя тепер через Сашка почала діяти. Намовувала хлопця, що квартиру треба продати, а гроші поділити.
Тут вже Ольга Борисівна проявила твердість. Так і сказала вона онукові, що гроші належали їй, а значить розпоряджатися ними могла тільки вона сама. І раз вирішила, що квартира Сашка, значить так тому й бути.
– Ніколи не налаштовувала тебе проти батьків, а ось тепер скажу, – промовила бабуся, – тобі ж місця немає в їхній квартирі. І ніколи не було, навіть коли ти тільки народився.
— Я, бабусю, завжди знав, що молодших вони люблять більше, — зізнався молодий чоловік, — але не сумував через це. Адже у мене завжди була ти.
Ольга Борисівна посміхнулася й обійняла онука. І жартома погрозила пальцем, щоб він навіть не смів думати про продаж квартири. І Сашко пообіцяв, що не буде слухати ні матір, ні батька, якщо вони почнуть подібні розмови.
Так і сталося. Раз відмовив Сашко, двічі відмовив, і батьки перестали з ним розмовляти. Наостанок, щоправда, звинуватили його в нечесності та невдячності.
Хлопець не дуже засмутився. Ці люди вже давно стали для нього чужими. Та й брат із сестрою не виявляли бажання спілкуватися з ним. Друзі, яких, до речі, приймала його бабуся, були Сашку набагато ближчими та ріднішими, ніж Антон і Віка.
Так і вийшло, що Наталя, Вадим та їхні молодші діти більше не хотіли знати Сашка та його бабусю.
Наталя спробувала поскаржитися іншим родичам на матір. Навіть рідній сестрі матері поплакалася, своїй тітці. Але та висловила думку всієї родини – Ольга Борисівна мала право розпоряджатися своїми грошима, як хотіла. А Сашка вона виховувала як рідного сина, тому він їй і ближчий.
Онук радував бабусю. Не забував її навіть тоді, коли одружився і з’явилися його діти. А з матір’ю та батьком так і не спілкувався.
Коли у Ольги Борисівни погіршилося здоров’я, вона склала заповіт, де єдиним спадкоємцем вказала онука. Жінка незабаром одужала, адже Сашко та його дружина доглядали за нею, як за рідною матір’ю. Однак їй було спокійніше знати, що в разі чого невдячна дочка не відбере квартиру.
Адже коли Ольга Борисівна захворіла, ні Наталя, ні молодші онуки навіть не прийшли її провідати.
