У моєму житті завжди було багато друзів та подруг. Але одна була найближча. Ми дружили ще зі школи, були найкращими подружками. Багато чого пережили разом, всього й не перерахувати.
Подорослішали, але ми продовжували дружити. Ближче за неї в мене нікого не було, я довіряла їй усі свої таємниці та переживання, що стосуються різних життєвих ситуацій.
Але одного разу якось все змінилося, я помітила що наші зустрічі стали рідше, дзвінки звелися до мінімуму. Я не розуміла в чому справа, але припускала, що це може бути пов’язане з появою у мене молодого чоловіка, в якого я дуже закохалася на той момент.
Дуже багато часу я тепер проводила з ним. Вони були знайомі один з одним, ще до появи його в моєму житті. Мій хлопець був давнім другом її брата і довго служив за контрактом в іншій країні.
В один із теплих літніх днів ми великою компанією вирушили на день народження до спільного друга на базу відпочинку.
Свято проходило дуже добре, ми веселилися, смажили шашлик, все було чудово. До того моменту, доки я не звернула увагу на відсутність свого коханого.
Все відбувалося як у поганому кіно, я пішла в будинок і побачила свою подругу зі своїм хлопцем, що цілуються. З їхнього шепоту я зрозуміла що зустрічаються таким чином вони давно.
Я навіть не стала нічого з’ясовувати, мовчки поїхала з цього свята. Через деякий час дізналася, що вони одружилися, у них народилася дочка.
За цей час я жодного разу не зустрічала їх, тому що поїхала на навчання в інше місто. У голові залишилося тільки одне питання: чому не можна було просто зі мною розійтися, навіщо опускатися до зради?
З того часу мені дуже складно довіряти людям, намагаюся не думати про зраду, але поки що виходить погано.
