Нещодавно ми з дівчиною з’їхалися. Вирішили орендувати спільну квартиру та жити разом. До цього ми зустрічалися трохи більше року, і мені здавалося, що я нарешті знайшов ту саму.
Щоправда, поки що я не думаю про одруження, та й останні події викликають у мене ще більше сумнівів. Справа в тому, що моя Настя заробляє значно менше за мене.
Раніше мене це питання якось не турбувало. Але тепер у нас загальний побут, а отже й витрати. З них добрих відсотків 70 оплачую я, решту моя дівчина. Хтось скаже, що це нормально. Але ж ми усі боремося за рівноправність, чи не так?
Думаю, мій головний промах у тому, що спільний бюджет ми не обговорювали раніше. Якось само собою вийшло, що платимо за оренду, комуналку та продукти не порівну.
Настя при цьому працює сама на себе: робить дівчатам брови та нігті. Потрібно віддати їй належне: у мене ніколи грошей не клянчить. Але що це змінює?
Я хочу якоїсь справедливості. Моя дівчина має бути мені відповідною. Мені здається, це нормальне бажання дорослого заможного чоловіка.
Боюся уявити, що буде, якщо ми одружимося. Я не з тих, хто дозволить сісти собі на шию та звісити ніжки.
Останнім часом думаю про те, щоби серйозно поговорити з батьками Насті. Точніше, з її матір’ю, бо батько навіть слухати мене не стане. Упевнений, що це він у дитинстві Настю розбалував, надто він її любить.
А мама має знати всю правду. Можливо, вона спробує напоумити дочку. Нехай та шукає іншу роботу, яка приноситиме більш гідний дохід.
Друзі кажуть, що я збожеволів. Мовляв, якщо почну це питання через батьків Насті вирішувати, вона на мене дуже образиться. Вони не розуміють, на що я скаржусь.
Адже Настя і готує добре, і вдома порядок завжди. Я навіть не згадаю, коли ми востаннє серйозно сварилися. Якоїсь миті я сам почав сумніватися, чи не хочу я надто багато. Але швидко прийшов до тями: мені потрібна лише справедливість.
Із мамою Насті вже призначив зустріч. Сподіваюся на розсудливість цієї жінки. А далі будь що буде!
