Близько шести років тому свекруха, поки була ще досить молодою, вирішила виїхати в іншу країну, на роботу. Її чоловіка не стало, а сидіти вдома їй було нудно, та ще й син одружився. На мені. Мої батьки хотіли, щоб я зі своїм нареченим жила в нашому будинку – село, свіже повітря, два поверхи.
Чому б і не залишитися? Хороша ж була ідея. Але ні, свекруха запропонувала нам альтернативний варіант. Загалом, ми переїжджаємо до неї у квартиру, де ще живе її мама, бабуся мого чоловіка. Там кілька кімнат, гарний район, близько знаходиться буквально все. У принципі, непогано.
Одна тільки проблема: мама свекрухи. Хвора, літня людина. За якою треба доглядати, а ми все-таки молода пара, нам ще своїх дітей завести треба. Однак пропозиція свекрухи була надто привабливою. Після приїзду вона мала переписати квартиру на нас.
Обіцяла щомісяця, що поки вона перебуватиме за кордоном, надсилатиме нам частину зароблених грошей. Щоб і на ліки вистачало, і на розвиток молодого осередку суспільства. Робити було нічого, довелося погоджуватися. Бо сестра чоловіка навідріз відмовилася бути доглядальницею рідній бабусі.
Вони з чоловіком переїхали в інше місто, і їх такі умови не влаштовували. Ну, тепер я розумію чому. Усі ті шість років ми справно виконували свій обов’язок. Я, скажу чесно, нічого не маю проти матері свекрухи, але в її стані краще б нею займалися професіонали. Ми з нею намучилися дуже сильно.
Проте свекруха чесно висилала гроші, і ми з чоловіком не надто замислювалися щодо свого майбутнього. У мене народилася дочка, але грошей вистачало на все. Незважаючи навіть на те що я перестала виходити на роботу і повністю присвятила себе домашнім справам.
Минав час, дитина росла, а бабуся, навпаки, начебто ставала все меншою й меншою, наче стара лялечка. Вона пішла від нас рівно за місяць до повернення її доньки додому. Сумна подія, але ми з чоловіком вважаємо, що це вона, швидше, відмучилася. Отже, це хороша новина.
Свекруха насамперед зайнялася виконанням обіцянок. Вона переписала квартиру, в якій ми жили останні роки, на нас же. Точно так, як і хотіла з самого початку, а потім взяла гроші, які були в неї, і купила непогану двокімнатну квартирку. У місті, в якому жила її донька. Ось так просто.
Їм ще й пощастило, у їхньому маленькому містечку ціни на нерухомість просто дармові. Вважай, свекруха майже не витратилася. Виходить так: ми з чоловіком сім років мучилися з лежачою людиною й одержали квартиру свекрухи, увагу, із самою свекрухою, як бонус.
Ну а куди вона піде з власного житла? А сестра брата, яка палець об палець не вдарила і жодного разу не прийшла до нас допомогти, отримала нову квартиру. Просто за красиві очі. Я про це довго думала і навіть радилася зі своєю матір’ю. Вона теж вважає, що мене просто надули.
Змусили працювати нянькою-доглядальницею, без оплати. Щоб тепер я змогла жити з іншою жінкою у віці. Це, звичайно ж, неправильно і просто обурливо, а поскаржитися-то нікому. Мій чоловік, різко став на бік матері. Він заявив, що це не наша справа, куди мама витратила гроші.
Головне, що свою частину домовленості вона виконала, як і ми свою. Але це ж шахрайство, як не крути. На моє запитання, чому свекруха вирішила вчинити так несправедливо щодо нас, вона сказала, що любить своїх дітей однаково. Тоді з якого дива вона не хоче переїхати у квартиру до дочки?
Вона ж сама цю квартиру обирала, тож точно знає, що вони житимуть дружно й мирно. Напевно. Не знаю, бо я не думаю, що в таких умовах, де свекруха живе із сином і його дружиною, стосунки можуть бути нормальними. Все одно рано чи пізно почнуться скандали.
Та й дитина моя каже, що хоче жити у великій квартирі. Ось тепер я в такому підвішеному стані. Почуваюся скривдженою й обдуреною. І батьки мене підтримують. Чоловік і свекруха мають протилежну думку, але це їхні особисті проблеми.
Донька очевидно розуміє, що їй знову доведеться жити з бабусею, якщо я щось не зроблю. Залишається тільки набратися сміливості й переїхати до своїх батьків. Там багато місця, вони – люди добрі й розуміючі. Доньку я, звісно, заберу із собою, а там подивимося.
Якщо все залишиться на своїх місцях, доведеться розлучатися. Якщо чоловік зрозуміє мене, будемо рухатися далі. Але так чи інакше варто зробити цей крок. Адже на кону стоїть не тільки моя психологічна рівновага, а й моєї доньки, а також майбутнє всієї нашої родини.
