Тамара Василівна була дамою приємною в усіх відношеннях. Завдяки тому, що вона в молодості вдало вийшла заміж, їй не потрібно було працювати.
Її чоловік обіймав добре оплачувану посаду, і головним обов’язком Тамари Василівни було підтримувати затишок у квартирі, займатися вихованням єдиного сина і піклуватися про чоловіка.
Вона була задоволена своєю долею. Домашня рутина їй не набридала, навпаки, їй подобалося вправлятися на кухні й щодня готувати смачну їжу. Чоловік був задоволений.
Син виріс, закінчив навчання в університеті, знайшов роботу. Через рік він привів у будинок батьків свою дівчину.
– Тату, мамо, познайомтеся, це Катя, моя майбутня дружина.
Тамара Василівна з цікавістю оглянула молоду жінку з ніг до голови. Перше враження залишилося приємним. Видно було, що Руслан і Катя закохані одне в одного.
Молодиця була невисокого зросту. Коротко підстрижене каштанове волосся падало їй на очі, надаючи відчуття запалу.
І якась дитяча відкрита посмішка. “Ох, не наврочити б, така гарна дівчина”, зраділа Тамара Василівна. “Сподіваюся, що перше враження не буде оманливим. ”
Вона бачила, як син просто тане на очах, коли йому посміхається ця молода жінка.
Пізніше Тамара Василівна з’ясувала, що Катя після школи не стала вступати до інституту, пішла на курси перукарів і вже сама працює.
Жінка пояснила, що їй хотілося допомогти своїй мамі. Цим вона ще більше привернула до себе майбутню свекруху. З весіллям вирішили довго не зволікати.
– Катрусю, час вже нам познайомитися з твоїми батьками. Давайте зустрінемося завтра в кафе, – якось запропонувала Тамара Василівна. Від її уважного погляду не вислизнуло, що Катя, почувши пропозицію Тамари Василівни, якось засмутилася і крадькома поглянула на Руслана.
– Мої батьки в розлученні. Буде тільки мама і старша сестра, – відповіла вона.
Уже наступного вечора відбулося знайомство майбутніх сватів. Тамара Василівна з чоловіком прийшли в кафе вчасно. Катя і Руслан прибігли хвилин за 10, вибачаючись за запізнення.
– Мама запізнюється трохи, – вибачилася Катя, – а сестра сьогодні не зможе прийти.
Нарешті з’явилася Віра Леонідівна, мати Каті.
– Ой, такі затори, – навіть не привітавшись, сказала вона. – Сідайте, що ви стоїте, – звернулася вона до майбутніх сватів. – Пропоную не відкладати справу в довгу шухляду й обговорити, як і де житимуть молоді після весілля.
Віра Леонідівна аж ніяк не відчувала збентеження за своє запізнення, а, навпаки, по-господарськи почала розпоряджатися за столом, попутно даючи оцінку всьому і всім.
– Що це за салат? Ми ж не корови, щоб тільки траву жувати. А де м’ясо? І чому тільки одна пляшка на п’ять осіб? Це кожному по краплині дістанеться.
За столом лунали тільки вигуки Віри Леонідівни. Мати Руслана мовчала, намагаючись отямитися. Її чоловік із цікавістю спостерігав за майбутньою родичкою. Катя теж мовчала.
– Мамо, що ти таке говориш, – нарешті, тихенько прошепотіла вона матері.
– А що тут такого? – простодушно відповіла та. – Ми ж уже майже рідня, навіщо церемонії розводити довкола, ви згодні, – звернулася вона до Тамари Василівни.
Тут розмову за столом перервав офіціант, який підійшов. Усі мовчки їли. І ось настав час конкретних запитань.
– Дорогі батьки, ми з Катею вирішили, що після весілля ми житимемо окремо. Поки будемо орендувати квартиру, і збирати гроші на купівлю своєї, – сказав Руслан.
– Зачекай, це, звичайно, ваше право, – звернулася до сина Тамара Василівна, – але оренда квартири надто дорога, особливо для молодої сім’ї. Ви не потягнете фінансово. Ось що ми з твоїм батьком вирішили. Через 2 місяці з’їжджають квартиранти. Ти ж пам’ятаєш, що квартиру, яку мені залишила бабуся, ми зараз здаємо. Ви будете там жити. Ми з батьком не будемо вам заважати. – Тамара Василівна переводила погляд із Руслана на Катю.
– А поки ці 2 місяці, що залишилися, ви можете пожити з нами, – додала вона.
– Чудова ідея, – тут же відгукнулася Віра Леонідівна. – Дійсно, навіщо гроші даремно витрачати, коли є, де жити. Я б запропонувала і в нас пожити ці 2 місяці, але ти ж знаєш, Катю, як у нас удома тісно.
Ще й твоя старша сестра збирається виходити заміж. Знайшла собі нареченого, – хмикнула вона.
– Навіть свого кута не має, і зараз уже живе в нас. Сваха запропонувала дуже хороший варіант. Тут і роздумувати нічого.
– Мамо, ну що ти таке кажеш, – намагалася приструнити свою матір Катя.
– А що такого? Я люблю казати правду прямо в очі, – усміхнулася Віра Леонідівна. – Це особливість мого характеру, – уже звертаючись до Тамари Василівни, продовжувала вона.
– Я що думаю, те й кажу. І я не соромлюся прямо сказати в очі, – урочисто завершила свою промову Віра Леонідівна.
“Це до чого це вона веде,” раптом занепокоїлася Тамара Василівна. Тут її чоловік попросив рахунок в офіціанта і почав збиратися під приводом того, що йому ще потрібно попрацювати. Дорогою додому він пояснив дружині, що не збирався більше слухати цю даму.
Після весілля молоді, як і планувалося, оселилися з батьками Руслана. Трикімнатна квартира дозволяла жити двом парам, нікого особливо не обмежуючи.
На тому вечорі знайомств Тамарі Василівні не сподобалася поведінка свахи. “Зведу спілкування з нею до мінімуму, вирішила для себе вона. Тільки б Катя не була схожа на матір”.
Усі побоювання Тамари Василівни виявилися марними. Катя встигала і працювати, і по дому допомагати свекрусі, хоч та спеціально і не просила про це.
– Що ви, мені не складно, – посміхалася Катя на слабкі спроби Тамари Василівни відмовитися від її допомоги.
Уже через місяць Тамара Василівна повністю переконалася, що з невісткою їй пощастило. “Така хазяйновита і добра дівчинка, головне – не лінива,” посміхалася про себе вона.” Можу бути спокійна за сина. Пощастило йому з дружиною, а мені з невісткою, “хвалилася своїм подругам Тамара Василівна.
Зате зі своєю свахою вона так і не знайшла спільної мови. Мати Каті не соромилася приходити до них у гості без запрошення і тихенько забирати в доньки зароблені нею гроші.
Коли вкотре Віра Леонідівна прийшла в гості до доньки нібито провідати, як живе молода сім’я, Тамара Василівна випадково почула їхню розмову.
– Ти ж сьогодні зарплату отримала! Я спеціально сюди до тебе їхала через півміста, давай гроші. Віра Леонідівна намагалася тихо розмовляти з дочкою, але загрозливі нотки в її голосі видавали її нетерпіння.
– Мамо, я ж тобі вже пояснювала, що я не можу вже віддавати тобі більше половини своєї зарплати. Я не відмовляюся допомагати тобі, але зрозумій, ми з чоловіком збираємо гроші на свою квартиру і в мене зайвих грошей немає, – відповідала Катя.
– Ти ж знаєш, що відтоді, як ваш татусь покинув нас, мені здоров’я не дозволяє вийти на роботу. Отже, ти хочеш, щоб я голодувала? На що я жити буду? Чоловік тобі на що, нехай тебе забезпечує. Скажи йому, щоб більше заробляв.
Ще й твоя сестра не поспішає на роботу влаштовуватися. Ось так, виховуєш дочок, не досипаєш, не доїдаєш, а ці невдячні діти навіть скоринку хліба матері на старості років відмовляються купити, – обурено шепотіла Віра Леонідівна.
Катя зі зітханням дістала гаманець із сумки, і за звуками Тамара Василівна зрозуміла, що вона віддала гроші матері.
– Ось так би й одразу, а то надумала відмовлятися. Гроші на квартиру не забудь переказати мені на картку.
Тамара Василівна крадькома виглянула в передпокій. Віра Леонідівна ховала гроші в сумку.
– Гаразд, я пішла, ніколи мені тут із тобою розмововляти, – сказала вона.
“Яка вульгарна мені сваха попалася”, подумала тоді Тамара Василівна, так і не подавши виду, що чула розмову Каті з матір’ю.
Минуло 2 місяці, квартиранти з’їхали. Тамара Василівна урочисто вручила ключі від квартири синові з невісткою.
– Тут, звісно, потрібен ремонт, але не хвилюйтеся, ми вам допоможемо, – напучувала вона молодих.
– Та ми з Русланом усе самі зробимо.Дякую вам велике. Видно було, що Катя щаслива. Вони почали самостійно робити ремонт у подарованій квартирі. Продовжували поки що жити у квартирі у батьків Руслана. Крім ремонту у квартирі вони вирішили поміняти всі меблі, включно з кухонними.
– Уявляєте, Тамаро Василівно, я такий гарний кухонний куточок бачила в одному магазині! Це просто мрія, – захоплено ділилася своїми враженнями Катя зі свекрухою. – Тільки дорого для нас. Ми зараз не потягнемо цю кухню по грошах.
Молоді багато працювали. Йшли рано вранці на роботу, поверталися пізно. У вихідні займалися ремонтом у квартирі. Батьки Руслана вирішили все-таки допомогти грошима сину та невістці, хоч ті й відмовлялися. Тамара Василівна ледве вмовила невістку взяти гроші й купити той самий гарнітур на кухню.
Якось увечері Тамара Василівна прийшла додому від подруги трохи пізніше, ніж планувала. Відкривши ключем вхідні двері і пройшовши всередину квартири, вона почула розмову. Те, що вона почула, було настільки інтригуючим, що вона буквально застигла в передпокої, намагаючись не шуміти.
– Ти вже другий місяць мені не пересилаєш гроші. У чому справа? – лунав із кухні голос Віри Леонідівни.
– Мамо, у мене немає зайвих грошей. Ми зараз ремонт робимо у квартирі, всі гроші йдуть туди. Я вже від втоми ніг не відчуваю, – виправдовувалася Катя.
– Ось воно як. Отже, гроші на ремонт чужої квартири в тебе є, а для хворої матері немає? – крізь зуби промовила Віра Леонідівна. – Виходить, ти рідну матір проміняла на чоловіка?
“Ах, ти маніпуляторка”, подумала про себе Тамара Василівна, так само уважно прислухаючись до розмови на кухні.
– Мамо, досить. Чесно, я зараз не можу давати тобі стільки грошей, як раніше. Ми закінчимо ремонт у квартирі, потім ми плануємо дитину. Може, я тобі сама знайду роботу, яка не буде складною для тебе? Адже тобі тільки 56 років.
– Роботу ти мені знайдеш, – вигукнула мати Каті, – зараз, розбіглася я працювати. – Тут почувся звук дверцят холодильника, що відчиняються.
– Значить, ти тут будеш смачно їсти, солодко пити, а я на одній воді та хлібі сидітиму. Ні, люба донечко, нічого в тебе не вийде. Я забираю всі делікатеси собі.
– Мамо, так не можна, це не моє, – намагалася зупинити її Катя.
– З них не убуде, ще куплять. Ти краще б так за рідну матір переживала.
Ніколи ще Тамара Василівна не відчувала такого обурення. Вона відчинила двері на кухню і побачила, як розчервоніла сваха, яка щось перекладала з холодильника у свою сумку. Поруч стояла Катя. Вона злякано охнула, побачивши свекруху.
– Мало того, що ти оббираєш рідну доньку, так ти ще вирішила й продукти з нашого холодильника красти. Як тобі не соромно? Здорова жінка, прикидаєшся тут хворою. – Тамара Василівна підійшла ближче до Віри Леонідівни і рвонула на себе пакет.
Та не віддавала. Вони так і стояли, мовчки намагаючись перетягнути пакет із продуктами. Він розірвався, і пакунки просипалися на підлогу.
– Сама-то ти й дня не працювала, повисла на шиї в чоловіка, а ще поради вона роздає, – Віра Леонідівна намагалася витіснити сваху з кухні. Ногою вона засунула продукти ближче до Каті. Та слухняно стала піднімати їх. Тамара Василівна обійшла сватью і стала перекладати продукти в холодильник.
Сваха образилася. Вона розуміла, що їй доведеться піти з порожніми руками, та ще й спійманою на місці.
– Ти дивись, яка фіфа попалася мені в родички, хоч би чаю запропонувала, – і Віра Леонідівна сіла на табурет. Тамара Василівна зрозуміла, що справа без сварки не обійдеться, настільки загострилася обстановка.
І тут з’явився чоловік Тамари Василівни.
– Усім добрий вечір, – добродушно сказав він. – Люба, я голодний, давай вечеряти. Віро Леонідівно, вітаю. Щось рідко до нас заходите. Не відмовтеся з нами повечеряти?
І тут сталося неймовірне. Обличчя Віри Леонідівни на очах обм’якло і розпливлося в усмішці.
– Дякую, Юрію Івановичу, не відмовлюся, – сказала вона. Тамара Василівна і Катя мовчки накривали на стіл, а мати Каті й батько Руслана про щось мило розмовляли в кімнаті. Іноді звідти долинав заливистий сміх свахи. За столом теж розмовляла тільки вони. Віра Леонідівна розчервонілася, їла мало, зрідка тривожно поглядаючи на Тамару Василівну.
Після вечері сваха швидко розпрощалася і пішла.” Що це вона така задоволена, занепокоїлася Тамара Василівна. ”
– Про що ви з нею воркували, – запитала вона чоловіка. – Слухай, а я й не знав, така цікава жінка виявилася, ти запрошуй її частіше, – відповів той. Тамара Василівна підозріло на нього подивилася.
– А вона нічого не просила в тебе, – раптом здогадалася вона.
– Я дав їй трохи грошей у борг. Трохи, – повторив він, побачивши незадоволене обличчя дружини. – А що такого, вона наша родичка, зараз у скрутному становищі.
– Так вона не віддасть.
– А тобі шкода? Не збідніємо. Катюша он як старається. Давайте краще чай пити.
Ні, ну яке нахабство. Тамара Василівна довго не могла заспокоїтися. Через кілька місяців на своє задоволення вона дізналася, що сваха влаштувалася на роботу. Тільки вона не знала, що працювала Віра Леонідівна у її чоловіка.Спеціально для сайту Stories
