Коли я вирішив одружитися, то і уявити собі не міг, що чекає на мене в майбутньому. Спочатку мені здавалося, що проживу з цією жінкою все своє життя. Був готовий стати батьком. І лише через три роки підтвердив це.
Дружина подарувала мені хлопчика і дівчинку. І все в нашій сім’ї було добре, поки одного фатального дня кохана не захворіла. Вона злягла і їй потрібен був професійний догляд, а про світле майбутнє можна було вже й не мріяти.
Спочатку я робив усе, щоб врятувати дружину. Однак зовсім скоро зневірився в тому, що вона зможе жити. Прогнози лікарів були невтішні. Тоді я не вигадав нічого кращого, окрім як просто кинути дружину.
Виховувати дітей сам я не хотів, то ж запропонував їх віддати до сиротинця. На той момент в мене вже була інша жінка. Де моя колишня знайшла сили, щоб впоратися з цим, невідомо. Їй допомогли її батьки.
Звісно, до жодного притулку вона дітей не віддала. Через два роки колишньої не стало, а вихованням дітей цілком і повністю зайнялися її батьки. Вони зробили все можливе, щоб поставити онуків на ноги.
Діти здобули гідну освіту. Дочка стала професійною перекладачкою, а син заснував свою компанію. Про мене вони рідко згадували, хоча обидва чудово пам’ятали, як я вчинив.
Вони облаштували для бабусі й дідуся будинок за містом. Зробили все, щоб рідні ні в чому не мали потреби. І життя в них складалося якнайкраще, доки в один прекрасний момент я не повернувся. Сталося це вкрай цікаво.
Хтось зі знайомих розповів мені, що бачив нещодавно мою доньку. Вона виходила з таксі біля одного з центральних офісів. Уся така розфуфирена. Видно, що живе непогано. А от я вже давно жив бідно.
Ось уже багато років я вів розгульний спосіб життя. Через це втратив роботу і квартиру, а потім почав просто поневірятися вулицями. Коханка кинула через рік стосунків.
Дізнавшись про те, що діти непогано влаштувалися, вирішив нагадати про себе. Я вирішив підстерегти свою дочку і серйозно з нею поговорити. Вона ледь впізнала мене. Розмовляти зі мною вона не хотіла, хоча я наполягав.
Я слізно вибачався за те, що покинув сім’ю так багато років тому. Казав, що каюся і хочу все виправити, а наприкінці своєї полум’яної промови заявив, що мені потрібні гроші. У відповідь дочка просто розсміялася.
Звісно, вона не збиралася мені допомагати. Донька розвернулася і пішла, а я так і залишився стояти на безлюдній вулиці, нікому не потрібний. До сина вирішив вже не йти, адже його реакція напевно буде така сама.
