Мені чомусь трохи соромно за себе, за свою поведінку перед близькою мені людиною. Хтось може засудити, хтось зрозуміє. Не в цьому суть, у мене вже немає сил, мучу себе. Я одружена кілька років. Сказати, що виходила з великого кохання — ні.
Та й розрахунком це назвати складно, ми молоді, за душею ні гроша, як то кажуть, обрала цю людину собі в супутники просто тому, що мені з ним комфортно, він мене любить, а що ще жінці треба. Так виявляється треба. Мене ніколи не балували чоловічою увагою, хоча вважаю себе симпатичною.
Я маю гарну фігуру, але буваю грубою, це дуже відштовхує. Не в цьому суть. Загалом, на роботі познайомилася з хлопцем. Я на нього одразу звернула увагу, але завжди душу в собі ці почуття, бо часто закохуюся, але це дуже швидко минає.
Потім з’ясується, що він не одразу звернув на мене увагу і наших перших зустрічей взагалі не пам’ятає. Один прекрасний день, так вийшло, що ми по роботі провели майже весь день разом, добре поспілкувалися, пізнали один одного.
Грайливі перегляди дали мені зрозуміти, що, можливо, я йому теж симпатична. Але знову ж таки, моя самооцінка заглушила думки, що таке може бути — дуже вже він гарний собою, товариський, подобається дівчатам і сам це чудово розуміє. Він почав виявляти увагу, наполегливо.
Сказав, що сподобалася. Він одружений, у нього маленька донька, одружився рано, хотів розлучатися, не хоче відкриватися із цього приводу, але я розумію, залишився через доньку. Не знаю, як правильно висловитись, але нам потрібно трохи різне.
Я хочу уваги, щоб можна було просто поговорити ні про що, провести разом романтичний вечір та разом дивитися старі фільми, із задоволенням усе це уплітаючи. Але йому це не треба, він хоче, щоб усе було дуже просто і без зобов’язань.
Спочатку я категорично була проти, йому цього не говорила, думаю, візьму те, чого мені не вистачає, а тому само собою нанівець зійде. Ми бачимося рідко, я знаходила способи, він відривався від своїх справ і їхав до мене. Поки що я тримаю оборону, бо не впевнена у ньому.
Якщо ставати коханцями, то вже щоб не один раз, і коли йому треба. Поговорити з ним не виходить, ми дуже рідко бачимось, а коли бачимося, не до розмов. Чим довше ми не бачимося, мені стає легше. Коли він мені пише, всі думки про нього, я розумію, що мені його не вистачає, без нього нудно.
Я не можу забути його губи, хочу до нього, а він мовчить, я втомилася пропонувати зустрітись. Він не шукає зустрічі, але летить до мене, як тільки я знаходжу можливість. Ні, я не закохалася, але мені його не вистачає. Я розумію, що йому потрібне лише одне, хоча може, я йому подобаюся.
Та правду кажуть, що «погода вдома» важливіша, може я в нього не одна така, що мене, до речі, дуже хвилює, хоча він шифрується від дружини, не було б стільки можливостей. Поки ми обидва вдаємо, що в нас така своєрідна дружба. Мені погано з тієї думки, що я потрібна йому тільки для втіх.
Повторюся, іноді просто хочеться поговорити, прогулятись. Вирішила, що відпущу все на самоплив, не пропонуватиму зустрітися, іноді писатиму, просто щоб запитати, як в нього справи. Чекатиму, коли напише він. У мене завжди піднімається настрій, коли він пише. Я залежу від нього.
Сказала, що краще ми з тобою не переходили б грань простого спілкування на роботі. Він сказав, що не шкодує, що це зробив. І живе далі своїм життям, розважається, у нього нічого не змінилося, а я змінилася. Після нашої зустрічі ще тиждень відходжу, не можу нічого робити, думаю про нього.
Спочатку я страждала від того, що мені було соромно перед чоловіком. Він усе робить для мене, але у нас є проблема, вірніше, у мене. Він у мене добрий. У цій ситуації допоможе тільки час. Час лікує та розставить усе на свої місця. Багато що хочеться написати, але я не знаходжу слова.
Скоріше правильніше було б його відпустити, розірвати все на початку, але я не хочу. Він не дає мені того, що мені хочеться, танцюю під його дудку я, а не він, як мені, егоїстці, хотілося б.
Але живу надією, що все ж таки я отримаю ті емоції, яких мені не вистачає в сімейному житті. Сподіваюся, ми розбіжимося, оскільки спочатку це передбачалося. Я не хочу його відпускати, але й мучить себе, немає сил.
