Я одружена вже дев’ятий рік, Іван на п’ять років мене старший. Коли ми створили сім’ю, мені здавалося, що люблю його. Познайомилися на гулянці спільних друзів, кілька місяців зустрічалися, і він зробив пропозицію.
А я й погодилася, навіть не подумала як слід. Швидко зіграли весілля, я незабаром вже при надії і привела на світ доньку.
Знаю, що для багатьох поява дитини – це криза та перевірка відносин на міцність. У нас той час був найкращим і щасливим. Іван любив дочку, а мене був готовий носити на руках. Тоді я й подумати не могла, що за кілька років ми з чоловіком станемо зовсім чужими.
Пізніше з’явилася ще одна донька, і я ще більше поринула у домашні справи. Чоловік працював один, але він заробляє достатньо, щоб ми нічого не потребували. Я сама не помітила, як він віддалився і від дітей, і від мене.
Іван вважає, що його головне завдання — забезпечувати сім’ю, а все інше не має значення. Він із головою в роботі, їздить у відрядження і навіть вечорами сидить за ноутбуком. Справи дочок давно його перестали цікавити, він усе спихнув на мої плечі. А якщо я зроблю нову зачіску чи одягну нову сукню, він цього навіть не помічає.
Раніше я думала, що це нормально, коли ми за вечір можемо одне одному і слова не сказати. Тепер мої уявлення змінилися. Після другого декрету я влаштувалася на роботу і там зустріла своє давнє кохання.
Антон мене одразу впізнав, але за колег не подав вигляду. А потім того ж дня десь взяв мій номер, зателефонував після роботи та запросив до кафе.
Виявилося, що він досі неодружений. Запевнив, що повернувся до нашого міста, бо не зміг мене забути. І, знаєте, я в ту саму хвилину зрозуміла, що теж забути його не змогла.
З того часу він підвозить мене додому, дарує квіти та цукерки, запрошує до кафе. З ним я весело проводжу час, з ним мені цікаво та добре. Антон дає мені ті емоції, яких з чоловіком я ніколи не відчувала. Тепер я розумію, що Івана ніколи по-справжньому не любила.
І що тепер робити? Зберегти сім’ю заради дітей? Так діти виростуть та поїдуть. А мені доведеться й далі жити поруч із Іваном. Навіть сама думка, що мені до кінця своїх днів доведеться жити під одним дахом з нелюбимою людиною, нестерпна.
