Вже 10 років минуло, а так і ображається на мене. Мовляв, я погана мати. Економила на ній. Каже, що не може пробачити мені…

Моя рідна донька вже дуже довго тримає образу на мене та не хоче спілкуватися. Все почалось, коли вона з’їхала. Точніше, коли я купила собі нову квартиру та почала здавати її квартирантам.

Саме тоді я почала чути від дочки звинувачення у тому, що я погана мати. Що погано годувала та не забезпечувала її всім необхідним, поки та була дитиною. Що через мене дочка почувала себе ізгоєм.

Я ніколи не була багачкою, тому зайвих витрат намагалася уникати. Навіть зараз я вважає за краще пройти зайву вулицю, але купити продукти в тому магазині, де вони по акції.

Своє дозвілля я проводжу за рукоділлям і без побоювань залишитись без коштів. Адже саме для цього я придбала квартиру. Ніколи не хотіла залежати від когось.

Так збіглося, що у мене було достатньо грошей у момент зниження цін на нерухомість. Я й купила собі на старість квартиру. Перед цим дочка з’їхала з нашої двокімнатної квартири. 20 їй тоді було.

Вже 10 років минуло, а так і ображається на мене. Мовляв, я погана мати. Економила на ній. Каже, що не може пробачити мені. Зараз в неї є донька та чоловік. Обидва працюємо для забезпечення дитини та для внеску за квартиру.

Вона постійно скаржиться, що я створила всі умови для злиденного дитинства. Начебто, ми постійно жили у режимі «затягнутого поясу». Хоча ми й не шикували, але точно не голодували і дочка мала все необхідне.

За її ж словами, вона носила чужий поношений одяг та взуття та звинувачує, що я не купувала нової сукні чи взуття, через що у школі з неї всі сміялися. Та хто ж винен, що в ті роки я не могла дістати гарного одягу, от і перекупала щось пристойне.

Скаржиться, що я її  басейн не віддала через хвору спину. Та в нас в містечку й не було того басейну ніколи. Плавали лише в річці влітку. Каже, що на випускний не пішла теж через мене, бо сукні не було. А де її взяти?

Таку як дочка хотіла в нашому містечку ніхто пошити не міг, купити ніде було, тому й обрали доступний варіант, але вона в останній момент не схотіла її вдягати. При цьому звинувачує мене, що я гарно вдягалася.

Так я теж по подружках купляла ношені речі. Десь щось просто віддавали. Я його відпирала, приводила до нормального вигляду і носила. А коли я урвала квартиру, то її образа стала безмежною.

Тепер дочка мене звинувачує, що ця квартира має бути її, бо вона її оплатила своїм здоров’ям та нужденним дитинством. Хоча це і не так. Але як же вона не розуміє, що і так отримає і цю квартиру, і іншу. Я ж не вічна. Скільки мені там лишилося…

You cannot copy content of this page