Я досі не можу зрозуміти, чому я. У мене було гарне життя, і якби не моя сім’я і мій коханий, я б давно зламалася…

Нещодавно мені виповнилося 20 років. Начебто всього нічого, але встигла вже достатньо зіпсувати собі життя, і майже позбутися всього, що маю. Ця історія заснована на моїй дурості, на моїх помилках.. Про себе можу сказати, що я дуже лінива людина, дещо егоїстична, але так само любляча.

Навчалася добре, закінчила два коледжі, в інститут, на жаль, поки що вступити не можу. Зла нікому ніколи не бажала, та й навпаки заступалася за багатьох, кому справді потрібна допомога. Довірлива, і ця довірливість стала моїм найстрашнішим ворогом.

У мене були друзі, та й усе було в житті, що потрібно молодій дівчині в цьому віці. Є хлопець, якого я шалено кохаю, і, слава Богу, що це кохання виявилося міцним і взаємним. Загалом, був мій власний світ, де я жила без жодних обмежень і була щаслива, але одного разу він луснув.

Я й знати не знала, що в моєму оточенні є людина, яка змогла так сильно зіпсувати моє життя. Ми були друзями, якщо так це можна назвати. Людина була дружелюбною до мене, гуляли в компанії, все було досить таки непогано.

Він часто приходив до мене, ділився своїми проблемами, іноді і я своїми, у нас був “дружній” контакт. І так тривало роки чотири, до недавнього часу. Якось він мені зателефонував, всіляко просив із ним зустрітися, мовляв, у нього серйозні проблеми, але якого роду так і не сказав, скільки б я не питала.

Сама я приїхати не могла, адже дзвонив він увечері, я вже була досить далеко, бо живу зі своїм коханим, та й їхати пізно – мені зовсім не хотілося потрапити в якусь халепу. Так тривало два тижні, доти, доки я з чистої випадковості не вирішила заїхати до батька додому, де жила раніше.

Приїхала додому, знову дзвінок. Я погодилася з ним зустрітися, але вже не з приводу проблем, оскільки він сказав, що тепер усе вирішив, а просто “давно не бачилися”. Я сказала йому, щоб він зайшов за мною, це і була моя найбільша помилка.

Я вийшла на сходи, але оскільки не до кінця була зібрана, попросила його почекати. Він окликнув мене і попросив забрати до себе додому його пакет, мовляв, що з ним тягатися, погуляємо, а я потім заберу. Зрозуміло, без жодних задніх думок я погодилася, і кинула його в передпокої.

Почала збиратися далі. Нарешті зібравшись, я виходжу на сходи, щоб уже вирушити в дорогу, а його і сліду не було. Телефонувала на мобільний – він недоступний, у під’їзді, на першому поверсі й на вулиці його теж немає. Трохи в незрозумілому стані я вирішила повернутися додому, але не встигла.

Піднявшись на свій поверх, підійшовши до дверей, з боку сходової клітки до мене підходять молодики з посвідченнями правоохоронців та ордером на обшук квартири, в якій власне я майже не проживала, але це все одно була адреса мого фактичного проживання.

Стоячи в шоці, бачачи на папері свою адресу, я дуже здивувалася – що така служба забула в мене вдома? Зрозуміло, пустила їх у квартиру для її огляду. Під час обшуку оперативник запитував мене про наявність наркотичних засобів, на що сказала, звісно, що таких немає і ніколи не було.

Потім другий оперативник узяв пакет, що передав мені мій друг, і відкрив його. Я знепритомніла, навіть видавити не могла нічого із себе – там у ньому лежало чимало якогось порошку. Звісно ж, я одразу кинулася з поясненнями, що це не моє, і я взагалі й гадки не маю, як це опинилося в мене вдома.

Хоча коли вже заспокоїлася, чудово зрозуміла, що і звідки, і навіщо були всі ці настирливі дзвінки. Мене затримали. Експертиза показала, що там було 100 г психотропної речовини. Під час допиту мені ніхто не вірив, що це не моє, і що хтось мені віддав цей пакет, щоб він так просто полежав.

Назвали це казками, і вліпили одну з найжорсткіших статей. Я в розпачі билася за правду, але мене мало хто слухав. І довелося вже брехати, але вже разом з адвокатом. Зрештою, мене випустили під підписку про невиїзд, до передачі справи до суду.

Як повернулася додому, я зателефонувала знайомим, щоб дізнатися, де цей виродок і взагалі запитати що, як і чому. Його я не знайшла, але зате дізналася, що він був збувачем і продавав наркотики протягом дуже довгого часу. А фрази на кшталт “Ти що, не знала? З ним взагалі ніхто не зв’язується” мене взагалі змушували почуватися сліпою і дурною.

Адже раніше мені про подібне нічого ніхто не говорив, та й я власне не цікавилася, для мене він працював і вчився. Як виявилося, саме того дня, коли почалися тривожні дзвінки, його взяли на місці злочину, але він нібито співпрацював зі знайомими поліцейськими.

У них був такий варіант “обміну”: він займався продажем за рахунок прикриття, але для виконання планів робіт поліцейських підставляв хлопців – я не перша і не остання постраждала людина. Знову ж таки, не знаю, правда це чи ні, але за обставинами, що склалися, так воно і здається.

Я досі не можу зрозуміти, чому я. У мене було гарне життя, і якби не моя сім’я і мій коханий, я б давно зламалася.. Вони допомагають мені триматися, і ми віримо, що все вийде. Суд уже був, чекаємо винесення вироку.

Молимося, сподіваємося на диво, що все обійдеться, і я отримаю умовний термін, бо по-іншому ніяк. Ось так ось одна зустріч і незнання людей може призвести до найзгубніших наслідків. На кону моя сім’я, моє особисте життя, все те, що я так боюся втратити.

You cannot copy content of this page