У п’ятницю ввечері Марина отримала від свекрухи фотографію аркуша з зошита. На ньому акуратним почерком були перелічені чотири салати, м’ясні рулети, запечена курка, картопля, фаршировані яйця та два види випічки.
Згодом надійшло повідомлення:
“Приїжджай завтра о восьмій. Гості о другій, якщо почнемо раніше — спокійніше закінчимо.”
Марина перечитала список. На завтра в неї були зовсім інші плани: закінчити два обіцяні салати, переодягнутися й приїхати допомогти накрити стіл.
Вона зателефонувала Валентині Петрівні.
— А хто готує решту страв?
— Які решту?
— Крім моїх салатів.
— Марино, я ж написала. Продукти привезуть вранці.
— Ви хочете, щоб я все це приготувала?
— Я готую кімнату, посуд. У кожного своя справа.
Ювілей свекрухи святкували в суботу. Спочатку планували запросити дванадцять осіб. Марина запропонувала приготувати салат із куркою та овочевий з телятиною, приїхати раніше й допомогти з сервіруванням.
У понеділок з’ясувалося, що гостей буде двадцять вісім.
Місця в будинку Валентини Петрівни вистачало. Для великих свят зсували два столи, приносили додаткові стільці. Складніше було з їжею.
— Давайте відразу вирішимо, хто що готує, — попросила тоді Марина. — Я зроблю свої два салати, на більше не розраховуйте.
— Звісно. Розподілимо все. Ти ж у нас не одна.
У середу свекруха запропонувала їй взяти п’ятницю за свій рахунок.
— Приїжджай, спокійно підготуємося.
— Не вийде. У нас двоє у відпустці, мене не відпустять.
— Гаразд, розберемося.
Тепер виявилося, що за цими словами не стояло жодних домовленостей.
— Валентино Петрівно, а що привезе Свєта? — запитала Марина.
— У Свєти діти.
— Вони до суботнього вечора в іншої бабусі. Вона сама мені сказала.
— Їй все одно є чим зайнятися. Ігор зустрічає родичів.
— Одну тітку з вокзалу. Об одинадцятій.
— Не розумію, до чого ти ведеш.
Марина поглянула на контейнер із куркою. Вона зварила її після роботи, збираючись увечері нарізати салат.
— Я готова допомогти. Але готувати для всієї вашої родини сама — ні.
Свекруха помовчала.
— Чому це раптом моя родина? Ти теж член сім’ї.
— Тоді давайте розподілимо роботу між усіма.
— Напередодні ювілею?
— Я про це ще в понеділок запитувала.
— Гості запрошені, продукти замовлені. Мені тепер усім дзвонити, щоб вони принесли їжу з собою?
– По одній страві на загальний стіл. Або скоротити меню й готувати разом.
– Мені в моє свято ще й біля плити стояти?
– Я зроблю те, що обіцяла. Але весь список на себе не візьму.
Валентина Петрівна сказала, що їй немає часу сперечатися, і завершила розмову.
Ігор з’явився на кухні за кілька хвилин.
– Мама дзвонила. Каже, ти відмовилася допомагати.
Марина простягнула йому телефон.
– Прочитай.
Він переглянув меню.
– Це все тобі?
– Так. Завтра до восьмої чекає.
– Трохи забагато. Випічку можна купити.
– А решту розділити.
Ігор повернув телефон.
– Марино, ну хоч один раз. Адже ювілей.
Вона дістала блокнот.
– Давай розділимо прямо зараз.
– Що?
– Меню. Два салати — мої. А що готуєш ти?
Він сів навпроти. Марина переписала страви й підсунула йому ручку.
– Мені треба забрати тітку Віру.
– Після вокзалу зможеш повернутися. Або попроси Свєту її зустріти.
– Я ніколи не займався такими обсягами.
– Я теж.
– Але ти вмієш.
– Вечерю на двох. Рулети на двадцять вісім осіб я не готувала.
Ігор перечитав список.
– А де це все має поміститися?
– Гарне запитання. У духовці ще курка та випічка.
Він провів ручкою поруч із гарячими стравами.
– Якщо тільки курку з картоплею…
– Тоді треба перевірити, скільки замовлено.
– Ти справді більше нічого не зробиш?
– Ігорю, я заздалегідь сказала, на що згодна. Якщо зараз приготую все, наступного разу мене знову ніхто не запитає.
Він відсунув блокнот і зателефонував матері.
Марина чула його з сусідньої кімнати.
– Мамо, навіщо рулети, якщо буде курка?.. Ні, Марина їх не обіцяла… Я розумію, що ти розраховувала. Але вона й мені показала список тільки зараз.
Розмова затягнулася. Потім Ігор повернувся на кухню з телефоном у руці.
– Гаряче я беру. Але треба змінити замовлення.
Валентина Петрівна відповіла так голосно, що Марина почула:
— Я вже все записала!
— Подзвони, поки не пізно. М’ясо для рулетів прибери. Курку залиш, зараз порахуємо.
— Ігорю, ти хоч розумієш, скільки з нею клопоту?
Він подивився на дружину.
— Тепер починаю.
Зрештою свекруха погодилася. Якщо ніхто не збирався готувати рулети, купувати для них продукти не мало сенсу. Сама вона братися за них не хотіла.
Ігор записав кількість порцій, уточнив розміри духовки й домовився приїхати до дев’ятої, коли привезуть замовлення.
Потім зателефонував сестрі.
Світлана здивувалася:
— Я думала, мама сама готує, а Марина допомагає.
— Мама думала навпаки.
— А чому мені нічого не сказали?
— Зараз скажу. Зможеш привезти закуски? І зустріти тітку?
Свєта спочатку нагадала, що збиралася вранці по магазинах, а потім погодилася змінити плани.
— Тітку заберу. Чоловік увечері заїде за дітьми. Зроблю нарізку та яйця з начинкою. Але наступного разу нехай мама каже заздалегідь, а не ввечері перед святом.
Валентина Петрівна сама зателефонувала двом родичкам. Одна запропонувала привезти соління та домашню випічку. Інша взяла на себе фрукти та солодощі.
З чотирьох салатів залишили два, які обіцяла Марина.
О десятій вечора свекруха знову їй зателефонувала.
— Ігор каже, ти вдома готуєш.
— Так. Привезу до першої.
— Тільки не затримуйся. Треба ще стіл накривати.
— Я пам’ятаю.
Свекруха помовчала.
— Можна було б обійтися без цих розмов.
Марина поправила кришку контейнера.
— Можна. Якби ми відразу домовилися.
Після дзвінка вона закінчила готувати салат із куркою, поставила його в холодильник і підготувала овочі для другої страви.
Ігор вивчав рецепт гарячої страви. Спочатку запитав її про кількість солі, потім сам знайшов розрахунок на потрібну вагу.
Марині хотілося перевірити, чи все він врахував. Вона вже відкрила рот, щоб нагадати про олію, але зупинилася. Телефон у чоловіка був під рукою, мати теж могла відповісти на питання.
Вранці він поїхав першим.
О пів на десяту надіслав фотографію пакетів із продуктами.
– Усе привезли. Мама перевіряє.
Потім подзвонив:
— У неї тільки одне велике деко. Зараз візьмемо друге у сусіда.
— Добре.
— О котрій ти будеш?
— Як домовлялися.
Марина закінчила готувати овочевий салат, спакувала контейнери й переодяглася. Їй не довелося вибирати між тим, щоб привести себе до ладу, і тим, щоб встигнути приготувати чергову страву.
До Валентини Петрівни вона прийшла о пів на першу.
Ігор стояв перед духовкою. На столі лежали прихватки, поруч стояли дві великі миски з підготовленою картоплею.
– Першу партію вже поставив, — повідомив він. — Другу запечу пізніше. Так не доведеться розігрівати гаряче.
Марина заглянула в духовку.
— Тільки цей шматок відсунь від краю, підгорає.
Він поправив.
У кімнаті свекруха розставляла тарілки.
— Салати поки що в холодильник. Потім допоможи з столовими приборами.
Вони працювали поруч. Валентина Петрівна показувала, де лежать серветки, а Марина рахувала місця. Два стільці виявилися занадто низькими, їх довелося замінити.
Потім приїхала Свєта з тіткою Вірою. У Свєти в руках були сумка з контейнерами та пакети.
— Хто-небудь, відчиніть мені, інакше доведеться все складати на ґанок.
Ігор допоміг занести їжу. Тітка Віра зняла пальто й дістала випічку.
— Поки свіжа, скуштуйте.
Валентина Петрівна попросила залишити на десерт.
На кухні стало тісніше. Свєта розкладала закуски, Марина перекладала салати. Ігор шукав великі тарілки для гарячих страв.
— Раніше ми якось самі встигали все, — зауважила свекруха.
Світлана обернулася:
— Мамо, ми й зараз самі. Просто Марина не одна.
Валентина Петрівна поправила серветки.
— Я не про це.
Ніхто не став уточнювати.
До другої години майже всі зібралися. Один родич затримався, інша сім’я попередила, що приїде пізніше.
Ігор вийняв перше деко , Свєта допомогла перекласти курку. Марина попрямувала до них, але зупинилася: вони справлялися без неї.
За столом вистачило всього. Ніхто не запитав, чому немає рулетів і ще двох салатів. Одне блюдо із закусками довелося віднести назад на кухню, бо для нього не залишилося місця.
Валентина Петрівна приймала поздоровлення. Поступово перестала стежити, хто й коли встає з-за столу. Розповіла історію з дитинства, поправила брата, який переплутав подробиці, розсміялася разом з усіма.
Марина сиділа поруч із чоловіком і слухала. Коли знадобилося принести другу порцію гарячого, Ігор сам підвівся.
— Сиди. Я сам дістану.
Вона залишилася на місці.
Ближче до вечора гості почали збиратися. Комусь упакували випічку, комусь — фрукти. Свєта прибрала закуски, зібрала порожні контейнери й поїхала: чоловік уже забрав дітей, треба було повертатися додому.
Коли в будинку стало тихо, Ігор з’явився у передпокої в куртці.
— Марино, скоро поїдемо?
Вона стояла біля раковини. На столі залишилися тарілки та салатниці, у кімнаті ще треба було прибрати тарілки.
— Коли тут закінчимо.
Він подивився на посуд.
— А, так.
Зняв куртку, повернувся на кухню.
— Що робити?
— Вимий великі тарілки. Я приберу продукти.
Валентина Петрівна принесла тарілки.
— Залиште щось на завтра.
— Мамо, ти ж завтра збиралася відпочивати, — відповів Ігор. — Давай зараз.
Вони закінчили втрьох. Ігор прибрав зайві стільці, Марина витерла столи, свекруха знайшла місце в холодильнику для останнього контейнера.
Потім Валентина Петрівна віддала невістці чисті салатниці.
— Дякую. Салати сподобалися.
— Будь ласка.
Вони обидві розуміли, що розмова про підготовку не забута. Але продовжувати її зараз ніхто не збирався.
По дорозі додому Ігор запитав:
— Ти ще на мене сердишся?
— За що саме?
Він ледь посміхнувся.
— За той один раз.
— Я чую це перед кожним великим святом.
– Зрозумів.
Марина не стала питати, надовго це. Сьогодні він готував, розносив страви й мив посуд. Для початку цього було достатньо.
Через кілька тижнів вони знову зібралися у Валентини Петрівни. Під час розмови Свєта згадала про свій день народження.
– Марино, який салат ти зможеш приготувати?
Свекруха вже відкрила рот, але зупинилася. Посунула блюдце ближче до доньки.
– Ти спершу запитай, чи зможе вона взагалі. У неї робота.
Марина подивилася на календар у телефоні.
— Один зроблю. Другий не обіцяю.
— Домовилися, — відповіла Свєта. — Решту ми самі приготуємо.
