Останнім часом я дуже хвилююся, що мені доведеться займатися не сімейними справами і вихованням п’ятирічного сина, а доглядом за своєю свекрухою. І мої хвилювання тільки міцніють із кожним днем. Я навіть почала помічати, що худну. Мабуть, організм уже реагує.
Річ у тім, що моя мама працювала доглядала за немічними свого часу. І ця праця перетворила її, життєрадісну жінку, сповнену сил, на бурмотуна, який постійно бурчить. Без натяку на колишню красу й енергійність. Минув не якийсь тривалий час, за який вона просто встигла постаріти. Зовсім ні, рік.
Один лише тільки рік. Який вкрав у неї саму її суть і життєву силу. У мене звичайнісінька сім’я: я, чоловік і маленька дитина. Чоловік постійно у відрядженнях, заробляє гроші. Я займаюся господарством і виховую сина. Загалом мене все влаштовує. Ми живемо небідно, та зірок з небес не хапаємо.
Відкладаємо гроші на ремонт і на відпочинок. Загалом, усе як у всіх. Але є одна проблема. Моя свекруха. Вона погано почувається, і, очевидно, здоров’я її буде з віком лише погіршуватися. Від самого нашого знайомства вона мене страшенно не злюбила.
Я підозрюю, через те, що мій чоловік – її єдиний син і вона, звісно ж, хотіла б йому знайти якусь іншу дівчину. Щоб була і господинею, і дочкою мільйонерів. Проблема в тому, що одного разу вона не зможе встати з ліжка, а доглядати за нею комусь доведеться. Чоловік вдома буває нечасто.
Найняти людину не вийде, бо ціни на їхні послуги якісь астрономічні. Нашого бюджету надовго не вистачить. Виходить, я повинна буду готувати їй супи і виносити горщик. Своїй свекрусі. Сама по собі я людина не гидлива, напевно, кожна мати зрозуміє, що я маю на увазі.
Але одна справа – твоя дитина, і зовсім інша – літня жінка, яка тебе при цьому ненавидить. Крім того, я реально дивлюся на речі. Це не той випадок, коли є надія на те, що свекруха зміниться, прийме мене і ми помиримося. Ні, вона буде проклинати мене під час того, як я годуватиму її з ложечки.
Нічого не можу із собою вдіяти. Якщо навіть думки про таку долю викликають у мене стрес, то я на це не піду, я точно знаю. Розмови з чоловіком ні до чого не привели. У нього одні відмовки. З одного боку, він узагалі мені не думати про це.
Коли я все ж таки його дістаю, каже, що зароблятиме більше, щоб вистачило і на доглядальницю. Так, син буде менше їсти, зате його матусі буде зручно. Шкода, моя дитина ще недостатньо доросла. Тому що, гадаю, мені не залишається нічого іншого, ніж вжити активних заходів.
Я кохаю чоловіка і добре до нього ставлюся, але якщо він не розуміє мене, не хоче слухати, то і я не залишуся в боргу. Потрібно тільки зважитися і налаштуватися максимально серйозно. Або зараз, або пізніше, коли свекруха таки зляже, я планую подати на розлучення.
Заберу сина, переїду жити на орендовану квартиру. Я вже порахувала, скільки треба грошей на нас двох щомісяця. Мені нічого не треба, а на малого гроші знайдуться. Аліментів має вистачити, щоб знімати якесь житло. Нічого страшного, перетерпимо.
Я ще молода, тож зможу знайти собі роботу, та й познайомитися з кимось у мене проблем не виникне. Це мій перший шлюб, тож у свої 36 років ставити на собі хрест я не збираюся. Чоловік нехай робить, що хоче, якщо він вважає, що його дружина – це просто безправний робітник.
Я дійсно була б не проти вийти на роботу, заробляти більше грошей. Я, можливо, сама б цього хотіла, домашня рутина приїдається дуже швидко. Але тоді не буде кого залишити із сином. Значить, залишається найвідчайдушніше рішення. Іншого шляху я не бачу.
