Ксенія заварювала чай на кухні й усміхалася, слухаючи, як Ілля в сусідній кімнаті захоплено розповідає батькові про шкільні справи. Хлопчик приїхав на вихідні, і в домі одразу стало гамірно і весело. За рік спільного життя Ксенія щиро прив’язалася до пасинка.
– Тату, а можна ми завтра в парк підемо? Там нові атракціони відкрили! – голос Іллі дзвенів від передчуття.
– Звичайно, синку, – відгукнувся Андрій, але якось невпевнено.
Ксенія насторожилася – вона вже навчилася розрізняти ці інтонації чоловіка.
– Тільки от… – Андрій зам’явся. – У мене завтра важлива зустріч із партнерами. Але ти ж можеш сходити з Ксенією? Вона із задоволенням тебе проведе.
Ксенія увійшла в кімнату з чашками чаю і помітила, як засумував Ілля.
– Яка ще зустріч? – вона поставила тацю на журнальний столик. – Ти ж обіцяв провести вихідні з сином.
– Люба, це справді важливо, – Андрій винувато посміхнувся. – Ви ж впораєтеся без мене? Я постараюся звільнитися раніше. Ксенія стиснула губи.
Останнім часом такі ситуації виникали все частіше. То важлива зустріч, то термінові справи, то корпоратив – і щоразу Андрій просив її побути з Іллею.
– Звичайно, впораємося, – відповіла вона, дивлячись на пониклого хлопчика. – Правда, Ілля? Ми можемо покататися на всіх атракціонах, а потім зайти в твоє улюблене кафе.
Ілля кивнув, але колишнього ентузіазму в його погляді вже не було. Ксенія присіла поруч і обійняла пасинка за плечі.
– Може, ще й у кіно заглянемо? – запропонувала вона. – Там якраз іде той мультфільм, про який ти розповідав.
– Гаразд, – Ілля слабо посміхнувся. – А тато точно не зможе з нами піти?
– Вибач, синку, – Андрій розвів руками. – Наступного разу обов’язково.
Ксенія вклала Іллю спати. А потім вирішила поговорити з чоловіком.
– Андрію, так не можна. Хлопчик чекав цих вихідних. Хоче побути з тобою!
– Я знаю, – зітхнув чоловік. – Але ти ж бачиш, як багато в мене роботи. І потім, ви так добре ладнаєте. Ілля тебе любить.
– Річ не в цьому, – Ксенія похитала головою. – Я теж його люблю, але я не можу замінити йому батька. Він сумує за тобою.
Андрій мовчав. Уся його увага була прикута до телефону.
– Знаєш, я була рада прийняти Іллю. У мене з’явився не тільки чоловік, а й такий чудовий пасинок. Я готова піклуватися про нього. Допомагати з уроками, проводити з ним час. Але ти немов самоусунувся.
– Що значить самоусунувся? – Андрій відклав телефон. – Я забезпечую сім’ю, плачу за його школу, секції.
– Іллі потрібен не твій гаманець, а ти сам. Коли він востаннє розповідав тобі про свої проблеми? Коли ви вдвох кудись ходили?
– Перестань драматизувати, – поморщився Андрій. – У нас усе добре. Просто зараз складний період на роботі.
– Складний період триває вже кілька місяців, – зауважила Ксенія. – І щоразу, коли приїжджає Ілля, ти знаходиш причину залишити його на мене.
– Ти ж сама казала, що любиш його! – у голосі Андрія з’явилося роздратування.
– Люблю, – погодилася Ксенія. – Тому й кажу тобі все це. Я бачу, як йому не вистачає батька.
Розмову перервав дзвінок телефону. Андрій схопив мобільний і вийшов зі спальні. Ксенія чула, як він тихо розмовляє в передпокої.
– Люба, – чоловік повернувся за п’ять хвилин, – завтра доведеться виїхати раніше. Термінова нарада.
– У неділю? – Ксенія недовірливо подивилася на нього.
– Так, партнери з іншого часового поясу, – Андрій почав готувати костюм на завтра.- Сходіть куди-небудь, розважитеся.
Ксенія мовчки спостерігала, як чоловік перебирає одяг. Усередині наростало роздратування. Коли вони тільки одружилися, Андрій був зовсім іншим – уважним батьком, проводив із сином кожну вільну хвилину. А тепер…
Наступного ранку Андрій справді поїхав рано. Ілля, побачивши порожнє місце батька за сніданком, навіть не здивувався – звик.
– Ксюшо, а можна ми сьогодні вдома посидимо? – раптом запитав він. – Не хочеться нікуди йти.
– Звичайно, можна, – Ксенія погладила хлопчика по голові. – Що будемо робити?
– Давай фільм подивимося? Або в приставку пограємо?
Вони влаштувалися на дивані з попкорном і ввімкнули улюблений фільм Іллі. Ксенія обійняла пасинка. І хлопчик у відповідь довірливо притулився. У такі моменти її серце розривалося від ніжності й болю.
Ксенія любила цього хлопчика як рідного. Але розуміла, що не може замінити йому справжнього батька.
Пізніше зателефонувала колишня дружина Андрія. Ксенія чула, як хлопчик розповідає їй про минулий день.
– Ні, тата сьогодні не було, він на роботі, – донеслося з дитячої. – Але ми з Ксюшею класно провели час…
Ксенія здригнулася, коли в передпокої грюкнули двері. Повернувся Андрій, і за його ходою вона зрозуміла – це була не формальна зустріч.
– Люба, ти не повіриш, яка вдала зустріч! – він спробував обійняти її, але Ксенія відсторонилася.
– Від тебе пахне, – тихо сказала вона. – Яка зустріч, Андрію? Ти ж знаєш, що син у нас.
Андрій спробував пройти повз дружину.
– Ти перебільшуєш. Я маю право іноді розслабитися.
– Звісно, маєш. Тільки не тоді, коли твій син чекає на тебе вдома, – Ксенія відійшла вбік, пропускаючи чоловіка.
З того дня Ілля став помічати, як змінюється настрій Ксенії. Мачуха все частіше хмурилася, відповідала односкладово, а іноді й зовсім йшла в іншу кімнату, щоб побути на самоті. Хлопчик був не по роках чуйним і розумів – щось не так.
– Ксюшо, – одного разу запитав Ілля за сніданком, – ти не хочеш, щоб я приїжджав?
Ксенія завмерла з чашкою в руках.
– Чому ти так вирішив?
– Ти якась сумна стала. Може, я заважаю? – в очах хлопчика блиснули сльози.
– Ілюшу, милий, – Ксенія обійняла пасинка. – Ти ні в чому не винен. Просто в дорослих бувають свої проблеми.
Але Ілля все одно став більш замкнутим. Менше розмовляв, більше часу проводив у своїй кімнаті. А Андрій ніби не помічав того, що відбувається – продовжував працювати допізна, зустрічатися з друзями, відкладати обіцяні прогулянки з сином.
Ксенія все частіше ловила себе на думці – а чи правильний вибір вона зробила? Коли рік тому Андрій зробив їй пропозицію, здавалося, що це ідеальний варіант. Уважний, турботливий чоловік, люблячий батько… Куди все зникло?
Одного ранку Андрій приголомшив новиною:
– Люба, мені потрібно виїхати на тиждень. Термінове відрядження.
– І коли?
– Завтра. Ілля якраз приїжджає на канікули, побудеш із ним?
– Завтра? – вона не вірила своїм вухам. – І ти тільки зараз мені про це говориш?
– Так вийшло, – Андрій розвів руками. – Ти ж упораєшся? Це всього тиждень.
Ксенія промовчала. Що толку сперечатися? Андрій все одно поїде, а хлопчика не кинеш.
Тиждень видався важким. Ілля сумував за батьком, вередував, відмовлявся їсти.
– Хочу до тата! – кричав він увечері. – Ти мені не мама! Не вказуй, що робити!
Ксенія стискала зуби і намагалася зберігати спокій. Але всередині все кипіло від образи і злості – на Андрія, на ситуацію, навіть трохи на Іллю, хоча розумом розуміла – хлопчик не винен.
Коли Андрій повернувся, насамперед дістав із валізи новенький планшет.
– Дивись, що я тобі привіз! – радісно оголосив він синові.
Ілля кинувся до батька, а Ксенія мовчки пішла на кухню. Ні слова подяки, ні запитання про те, як вони справлялися весь тиждень.
Минуло два тижні. Андрій знову завів знайому пісню:
– Люба, у мене важлива зустріч у суботу. Посидиш з Іллею?
Щось усередині Ксенії зламалося.
– Ні, – тихо, але твердо сказала вона.
Андрій завмер, явно не очікуючи такої реакції.
– Але ж ти завжди так добре ладнала з Іллею… Я думав…
– Що ти думав? – Ксенія гірко усміхнулася. – Що можна просто скинути на мене всі турботи про твою дитину? Що я буду мовчки терпіти, поки ти розважаєшся?
– Я не розважаюся! У мене робота, зустрічі…
– Брехня! – Ксенія стукнула долонею по столу. – Я бачила фото у твоїх друзів. Ви відпочивали в кафе, коли нібито була важлива зустріч. А Ілля в цей час сидів удома і чекав, коли тато знайде для нього час!
Андрій опустив очі.
– Ти не розумієш… Мені теж потрібен відпочинок.
– А мені? – голос Ксенії тремтів. – Я працюю не менше за тебе. Але кожні вихідні сиджу з Іллею, допомагаю з уроками, готую, розважаю його. Тому що його батько занадто зайнятий!
– Якщо тобі в тягар…
– Річ не в цьому! – Ксенія сплеснула руками. – Я люблю Іллю. Але я твоя дружина, а не його друга мама! Розберися сам зі своїми проблемами!
Андрій спробував обійняти дружину, але Ксенія відсторонилася.
– Люба, давай не будемо сваритися…
– Ні, будемо! – Ксенія відійшла до вікна. – Тому що так більше тривати не може. Я втомилася бути твоїм запасним варіантом. Втомилася бачити, як Ілля сумує через твою відсутність.
Наступного ранку Андрій спробував загладити ситуацію. Приніс каву в ліжко, запропонував поїхати всім разом за місто.
– Пізно, – похитала головою Ксенія. – Нам потрібно серйозно поговорити.
Вони сіли на кухні. Ксенія довго мовчала, збираючись із думками.
– Я кохаю тебе, Андрію. І Іллю теж люблю. Але наш шлюб може вижити тільки за однієї умови – ти почнеш сам займатися сином.
– Я ж займаюся…
– Ні, – перебила Ксенія. – Ти відкуповуєшся подарунками і перекладаєш усю відповідальність на мене. Це неправильно.
Андрій зблід, усвідомлюючи, що може втратити дружину.
– Мені потрібен час, – тихо сказала Ксенія. – Я поживу поки що в Тані.
– Ти йдеш? – в очах Андрія промайнув страх.
– Тимчасово. Мені треба подумати.Спеціально для сайту Stories
Місяць роздільного життя багато що змінив. Андрій немов прокинувся – почав проводити з Іллею кожні вихідні, водити його в секції, допомагати з домашніми завданнями. Навіть домовився з колишньою дружиною про більш зручний графік зустрічей.
Ксенія помічала ці зміни. Ілля при зустрічах захлинаючись розповідав, як здорово вони з татом проводять час.
– Учора ходили в планетарій! – повідомив хлопчик. – А потім тато навчив мене кататися на роликах. Щоправда, сам двічі впав!
Ксенія посміхнулася. Андрій справді старався.
Через місяць вони знову сіли поговорити.
– Я сумую, – зізнався Андрій. – Без тебе все не так.
– Я теж сумую, – відповіла Ксенія. – Але мені потрібні гарантії, що все зміниться.
– Я зрозумів свої помилки. Справді зрозумів. Ти мала рацію – я занадто багато від тебе вимагав.
– Справа не у вимогах, – похитала головою Ксенія. – А в повазі. Я хочу бути партнером, а не прислугою.
– Я знаю. І я готовий змінитися.
Ксенія повернулася додому. Тепер їхні стосунки будувалися по-новому: Андрій сам опікувався сином, а Ксенія допомагала, коли хотіла, а не за обов’язком.Спеціально для сайту Stories
– Знаєш, – сказав якось Андрій, обіймаючи дружину, – я тільки зараз зрозумів, скільки втрачав. З Іллею так добре проводити час.
Ксенія притиснулася до чоловіка. Тепер вони були справжньою сім’єю – де кожен знав своє місце і поважав інших. Де турбота про дитину була спільною радістю, а не обов’язком, перекладеним на чужі плечі.
А Ілля розцвів, отримавши нарешті увагу батька, на яку так довго чекав. І дивлячись на їхні з Андрієм спільні ігри та розмови, Ксенія розуміла – все було не даремно. Іноді потрібно просто набратися сміливості й сказати: “Ні”.
