Я завжди дивувалася як люди живуть по 7-10 років разом і не одружуються, а розходяться. Мені це здавалося дивним. Ти ж звикаєш до людини. Життя вже не твоє власне, а на двох ділиться. От як можна після стількох років просто піти в нікуди, а не далі будувати своє життя. Та зі мною сталося те саме.
Я декілька років зустрічалася зі своїм коханим, аж поки ми почали разом жити. Начебто все було добре, але все не так якось. Я приходила додому після роботи, прибирала, готувала. В цей час коханий міг грати в щось на комп’ютері. Він працював вдома, але ж на момент мого повернення його робота теж закінчувалася, а допомоги, як я не просила, не було.
Згодом я почала чути на свою адресу, що я його дістаю, пиляю і взагалі дуже змінилася в погану сторону. Я вже просто просила підтримувати прядок, як не хоче мені допомагати. Все в пусту. Я вже йти додому не хотіла навіть, тому почала гуляти в парку кожного дня.
В один з осінніх днів йшов дощ, але під кінець мого робочого дня він зупинився, було досить прохолодно в парку, але приємно. Після прогулянки я була в гарному настрої, поспішала на зупинку, щоб поїхати додому. Аж раптом відчула на собі щось мокре. Я навіть не одразу зрозуміла, що то вода з найближчої калюжі, якою мене оббризкало, бо авто пролетіло повз.
Мій настрій одразу зіпсувався, я ледь не заплакала, адже вдягнула новий плащ. Як не дивно, водій не поїв далі, а зупинився, перепросив і запропонував сплатити за хімчистку. Не їхати ж додому брудною, от я і погодилася. Поки ми чекали на мій плащ, пили в кафе каву, розговорилися. Він виявився цікавою та приємною людиною. Потім відвіз мене додому. Ще попросив номер телефону, але я відмовила.
Прийшовши додому я побачила свого байдужого хлопця, біля якого знову біла купа брудного посуду, в кімнаті і на кухні гармидер. Знову я то все прибирала і мені якось сумно стало, бо нічого не змінюється, як би я не просила. Скільки так ще буде? Якщо раніше я бачила його батьком моїх дітей, то тепер мені здавалося, що йому самому мама потрібна.
Пройшло кілька днів я знову поверталася додому без настрою, бо через погану погоду не пішла гуляти. Підходячи до будинку, я помітила знайоме авто і справді з нього вийшов той самий хлопець, який оббризкав мене з калюжі. Він стояв під дощем з букетом квітів і посміхався. Мені чомусь так приємно стало, наче сонце вийшло з хмар. Квіти я взяла і в цей раз залишила номер телефону.
Вдома я майже не розмовляла зі своїм хлопцем, зібрала речі і пішла, а він схоже й не помітив. Поїхала до батьків, а через тиждень подзвонила тому самому знайомому. З того дня вже пройшло чотири роки, три з яких я заміжня. Ми кожен день живемо як в останній, в любові, в злагоді і чистоті.
