Природа нагородила мене гарною пам’яттю на події, що відбуваються в моєму житті. Я себе пам’ятаю з трьох із половиною років. Зараз мені 23 і можна сказати, що я пам’ятаю останні два десятки років свого життя.
Для мене незвично чути від людей, що вони мало що пам’ятають зі свого дитинства, а я багато чого б віддала, щоб бути на їхньому місці. Річ у тім, що я дуже вразлива людина, і не люблю, коли наді мною жартують або приколюються, тому що здебільшого смішно всім, окрім мене.
Зі мною безліч разів жартували так звані подруги. Стосувалися ці жарти стосунків із протилежною статтю. До 30 років я не відчувала жодної потреби у спілкуванні з хлопчиками.
Одного разу, коли мені було десять-одинадцять років, один хлопчик необережно сказав, що я йому подобаюся. І тоді почалося. Подруга жартувала, що ми пара і одружимося, а я огризалася і просила, щоб вона так не говорила, оскільки мені той хлопчисько не подобався.
Далі більше, інший хлопчисько програв якусь суперечку, і з її подачі, повинен був зізнатися мені в коханні перед кількома паралельними класами. Але це ще не найголовніше з того, що я б хотіла забути.
Я росла пухкенькою дитиною, та й зараз не дуже струнка, зріст 170 см і вага 74 кг. Моїй матері це не подобалося, вона весь час говорила, що я повинна худнути. При цьому сама одягала мене у все коротке і вузьке, щоб, мабуть, було за що дорікати.
А годувала однією смаженою картоплею і хлібом із варенням – ще своєю хлібопічкою хвалилася постійно. Одного разу дивимося телевізор і там танцівниці з голим животом, вона показує мені й каже: “Дивись як гарно”.
У 15 років вона з цього приводу доводила мене до істерик, це відбувалося в неділю вдень щотижня, але це почув батько, і йому це не сподобалося. Після того, як він зробив мамі зауваження, вона відстала від мене.
Результатом її моралей стало те, що я вже автоматично оцінюю дівчат, які проходять повз мене, і думаю, товстіші вони за мене чи ні. У мене засіло в підсвідомості, що на таку товсту, як я, ніхто не зверне уваги, і ніхто не полюбить.
Я, звісно, пробувала схуднути і навіть це виходило, але нічого в моєму житті з втратою кілограмів не змінилося. Тепер сестра. Вона старша за мене. У дитинстві вона була дуже хворобливою дитиною.
Батьки їй приділяли багато уваги, а тут народилася я і теж вимагала їхньої турботи. Тож вона мене не любила, за кожної зручної нагоди зганяла злість на мені, я в неї була в усьому винна.
А ще вона любила робити таку річ, говорила, що я нічого не роблю по дому, а без її участі будинок би просто розвалився. У результаті список моїх обов’язків більшав, а її скорочувався, але вона була хорошою маминою помічницею, а я ні.
При цьому мати знала справжній стан справ, але жодного разу не зробила їй зауваження. Прикладів, коли оточуючі мене принижували багато. У результаті до 23 років я розумію, що зовсім не люблю свою сестру.
Я не довіряю своїм батькам і ніколи не звернуся до них по пораду, особливо до матері. Мені складно спілкуватися з протилежною статтю, бо боюся бути осміяною, а все тому, що пам’ятаю все своє дитинство і юність.
