Мені народжувати вже через кілька тижнів, а от ім’я дитині ніяк не можемо обрати. Чоловік хоче, аби нашу дочку назвали на честь його мами, а я хочу би в нашій сім’ї було дві Марійки – доросла я і моя маленька копія. Ми сперечалися так довго, що вирішили спитати у рідних, яке ж ім’я дати дитині при народженні. Але це ситуацію лише погіршало.
Батьки мого чоловіка не пристали на наші варіанти, тому надали свої. Мої батьки не виявилися кращими. В результаті ми отримали ще два списки імен, що лише ще більше все заплутало.
Я сиділа сумна у парку й ледь не плакала, бо ж хотіла замовити іменний «конверт» для моєї дівчинки на виписку з пологового. До мене підійшла старенька, сіла біля мене й запитала, чому я сумую, адже «вагітним не можна сумувати, треба радіти, аби дитина була щаслива». Мене потішили слова бабці і я, сама не розуміючи чому, розповіла їй про мою проблему з іменем для донечки.
Жінка мене вислухала й пояснила, що давати ім’я живого родича дитині можна, якщо воно не повторює ім’я бабусі з татової сторони, ім’я дідуся з маминої сторони, імена батьків чи ім’я святого, чий день відзначається напередодні дня народження малюка. Вона пригадала, що народна мудрість стверджує, що якщо дуже хочеться, то дати таке ім’я можна, але ніяк не первістку, бо інакше рано помре або він, або та людина, в честь якого назвали малюка. Крім того, однакове ім’я тягне за собою однакову долю, тому старенька порадила обрати ім’я, яке не має жоден член нашої сім’ї.
Я не знаю чому, але після цієї розмови мені полегшало. Я прийшла додому й розповіла про все чоловіку. На мій подив, він мене підтримав. Ми написали імена, які нам подобаються на клаптиках паперу й кинули у вазу, перемішали й наосліп витягли один – нашу донечку зватимуть Марта.
