Якщо я скажу, що мені не подобається сучасна молодь, ви, найімовірніше, уявите мене старою бабкою з клюкою і в косинці, але я зовсім не така. У свої 62 роки я чудово розуміюся на течіях моди, підписана на кілька актуальних журналів, активно веду соцмережі.
Крім того, я витрачаю досить багато вільного часу на аеробіку і шейпінг, тож моїй фігурі можуть позаздрити багато молодих дівчат. І я не брешу, просто самі подивіться, як багато представниць нового покоління абсолютно за собою не стежать: лінь, шкідливі звички, обжерливість.
А бути гарною і приваблювати своїм виглядом – це навіть не праця, це стиль життя. Я вважаю, що жінка не повинна працювати, як ломовий кінь. Взагалі ніхто не повинен, насправді, але в чоловіків це просто краще виходить. Жінка народжена для комфорту і безпеки. Творчості та самореалізації.
Щодня вона повинна розвиватися і радувати оточуючих однією лише своєю присутністю. Тож я зовсім не страждаю від того, що ніколи в житті не працювала. Мій чоловік, який нещодавно пішов від нас у кращий світ, був людиною розуміючою. Він утримував мене, беріг, як зіницю ока.
Казав, що йому є з чим порівнювати, адже його перша дружина висмоктала з нього всі життєві соки. Тож наша зустріч була для нього початком нового, кращого життя. І я це прекрасно розумію, але ось його не стало. Своїх дітей у нас не було, а від першого шлюбу залишився тільки син, мій пасинок.
Хлопець цілком собі адекватний. Тихий, спокійний, з батьківськими очима і впевненим голосом. У нас із ним ніколи не виникало проблем, він завжди шанобливо до мене ставився. Було видно, що батько йому все пояснив. А ось його дружина, моя невістка, – це інша справа.
Я ніколи не бачила більш в’їдливої і прискіпливої дівчини. Сіра миша у величезних окулярах і з пучком волосся на голові. Доставуча, настирлива, сил просто немає. Я звикла до ввічливого ставлення, з належною повагою. Вона ж поводиться як дворова шавка, перекручує слова і колупається в зубах.
Після того, як чоловік пішов, я зрозуміла, що довго жити в нашій квартирі я не зможу. Усі меблі, стіни, вікна – все нагадувало мені про нього. Страждання не повинні збільшуватися, я це точно знаю, тож треба було терміново щось змінювати.
Добре, що в мене є багато знайомих розумних людей, готових допомогти нещасній вдові за першого прохання. Я вирішила продати нашу колишню квартиру, а замість неї купити щось поменше. Три великі кімнати для мене однієї – це перебір, та й життя в іншому районі мало повернути мені сили.
За допомогою потрібних порад вдалося здійснити непогану угоду. Я отримала нову квартиру з гарним ремонтом, яка практично не поступалася старій за метражем. Та й район за вікном радував своєю зеленню і щебетанням птахів, але свій рот розкрила невістка.
Вона понадіялася, що квартира дістанеться їй із пасинком. Від мого чоловіка його колишній і синові дісталися якісь там заощадження, але я в їхні справи не лізла і не лізу. Мені немає діла до того, скільки грошей залишив їм мій чоловік, то чому вони претендують на мою власність?! І, головне, як цікаво.
Пасинок взагалі ніяк не відреагував на мій переїзд. Жодного слова від нього не почула, а от невістка телефонувала вже кілька разів і постійно з претензіями. Терпіти не можу її скрипучий голос і її мову. Скоро матом почне до мене звертатися, а все туди ж.
Як я могла продати колишню квартиру чоловіка, чому не порадилася з його родичами. Їй, бачте, більше за всіх треба. Як би мені взагалі відокремитися від них, назовсім? Щоб у них права не було мені дзвонити і ставити свої дурні запитання? Я тепер вільна жінка, яка не може забути єдине кохання.
Які до мене можуть бути запитання? Я що, повинна все продати і віддати цій хабалці? Не дочекається. Нехай спочатку проживе з моє і хоча б умиватися спробує почати, а там і поговоримо, хто кому винен. Нехай знає, що я свого просто так не віддам.
