Мої стосунки з чоловіком давно перебувала на межі розриву. Дітей у нас не було, а спільний побут з часом звів усю романтику нанівець. Як би не я старалася, чоловік ніяк не відгукувався на мої спроби стати ближче.
Я намагалася витягнути чоловіка на прогулянки, побачення, відпочинок. Однак він був завжди холодний і мовчазний. З кожним днем, місяцем, роком я розуміла, що в чоловіка є інша жінка на стороні.
Але я ніяк не могла зрозуміти, чому ж він не залишить мене і не подасть на розлучення. Дітей у нас немає, отже, оформити процедуру можна швидко. До того ж спільного майна не так уже й багато. Не треба ділити статки.
Ми жили у моїй двокімнатній квартирі, яка дісталася ще від бабусі задовго до весілля. Згодом я зневірилася і якось уже звикла, що з чоловіком більше схожі на сусідів або старих друзів, аніж на пару подружжя.
Родичі могли підозрювати щось, але ми намагалися не розповідати про свої проблеми на публіці. Про погані новини знала тільки моя найкраща подруга. Вона раз у раз заявляла, що саме мені варто розірвати це замкнуте коло.
В мене на роботі був один цікавий чоловік, але подрузі тільки це й треба було. Вона миттю вивідала ім’я мого колеги, що він розлучений і без дітей. Він постійно пригощав мене обідом чи кавою та кумедно жартував.
Завдяки вмовлянням подруги я погодилася на побачення з колегою. Вечір пролетів так швидко, ніби ми повернулася в юнацькі роки. Без упину обговорювали чи не всі теми, які тільки існують на цій землі.
Хлопець багато жартував, але як пізніше виявилося, розлучився він також через подружню невірність. Мені було страшно зізнатися, що я ніколи не почувалася такою щасливою, як зараз.
Я повернулася додому, але чоловіка не застала. Пригадала, що його і вчора не було. Я й гадки не мала, де він був і з ким, тому лише гірко усміхнулася, але на душі не було смутку.
Мені здавалося, що між мною і чоловіком вже давно не залишилося жодних почуттів. Вранці я збиралася на роботу і побачила якийсь рух у дворі будинку. Невідомий поклав щось біля вхідних дверей, подзвонив у них і втік.
Я обережно визирнула у вікно, але на порозі лежав тільки гарний конверт. Коли я відкрила його, то оторопіла від побаченого. Послання я отримала від коханки чоловіка. Вона просила вибачення, бо її вже немає серед живих.
Виявляється, що від мого чоловіка вона народила доньку, але він почав зраджувати і їй теж. Ця жінка розповіла, що вона більше не може боротися зі страшною недугою. Мене ж вона просила подбати про її дітей.
Раптовою новиною про поповнення я поділилася зі своїм колегою, але на мій подив він сприйняв новину позитивно і з посмішкою. Чоловік того ж дня зібрав речі і з’їхав, навіть не попрощавшись.
Просто боягузливо втік від чергової відповідальності. Я з новим коханим розшукали дітей в інтернаті, про який згадувалося в листі. Малюки виявилися доволі спокійні, розумні й дуже виховані.
Вони розповіли, що під час останньої зустрічі з мамою та пообіцяла, що тітка забере їх до себе. Я розплакалася й обійняла цих нещасних дітей. Ну от як я могла їх там кинути?
