Я пробачила. Заради дітей. Просто не витримало материнське серце. Діти його обожнюють, він для них на першому місці….

Мені 29 років, є двоє чудових діток. З чоловіком я познайомилася 6,5 років тому, коли синові від першого вельми невдалого і недовгого шлюбу було два роки і три місяці. Він підкорив мене ставленням до моєї дитини і до мене.

Був дуже турботливим і син одразу, щойно ми почали жити разом, почав називати його татом. Через рік у нас з’явилася донька. Чоловік був дуже турботливим, і приготує, і прибере, і з сином допоможе.

Загалом, жила і раділа, що у мене не чоловік, а золото, але через якийсь час він почав випивати. Так банально. Не часто, але кожних два тижні стабільно. Почалися проблеми на роботі.

Ніде надовго не затримувався, тому що якщо він починав пити, то пропадав на день-два, а потім йому потрібен був час “відійти” від цього всього знову ж таки дня два. Почалися скандали, докори, мої сльози.

Обіцяв, клявся, що це не повториться, був ідеальним, але найтриваліша перерва у нас тривала близько місяця, а потім усе починалося знову. Мені просто набридло. Місяць тому я його вигнала.

Нещодавно, перед 8 Березня прийшов, зі сльозами просив дати йому ще один шанс. Я пробачила. Заради дітей. Просто не витримало материнське серце. Діти його обожнюють, він для них на першому місці. Я вже так, як додаток.

Я не ревную, навіть рада, що в них настільки довірливі стосунки. Наприклад, у сина в школі почалися проблеми з математикою, так чоловік щодня по 1,5 години пояснював йому всі ці завдання.

Результат – учора на батьківських зборах учитель сказала нам “спасибі” за швидку реакцію і вражаючі успіхи, але мене дещо турбує. Ось уже півроку в чоловіка депресія, бо він втратив роботу. І почалося.

Постійне невдоволення всім, походи до “друзів” знову ж таки кожних два тижні. У нього абсолютно пропало бажання чимось займатися. Став “домогосподаркою”. Допомагав мені у всьому по дому, сидів із дітьми.

Але жодних спроб знайти роботу не робив. Я всі матеріальні проблеми була змушена звалити на свої плечі, а зарплата у мене не дуже велика, тому поступово зростав ком із боргів.

Загалом, я просто не знаю, що мені робити, як висмикнути його з цього “замороженого” стану. Зараз його знову немає, ось уже три дні. Діти плачуть, щодня запитують про нього, а я навіть не знаю, що їм відповісти.

Може, він просто втомився? Від відповідальності, від безпорадності своєї? Але ж я не дорікала йому, навпаки, підтримувала, пропонувала різні варіанти розв’язання всіх цих проблем, але він просто перестав реагувати. Кинути його чи намагатися допомогти?

You cannot copy content of this page