Я схопила фото і помчала показувати її старенькій. Та здивовано перепитала, чи впевнена я в тому, що це справді моя фотографія…

Коли я влаштувалася на роботу у великий багатий будинок, то була просто на сьомому небі від щастя. Мені терміново потрібна була робота, і нарешті удача повернулася обличчям.

Робота покоївки виявилася набагато простішою, ніж я собі уявляла. Так, доводилося і унітази мити, і білизну чужу прати. Проте платили дуже добре, і в мене була можливість заробляти на навчання в престижному університеті.

Будинок, який прибирала я, належав зрілій жінці 60 років. Мені дуже подобалося розмовляти зі старенькою. Було в нас щось спільне. Невловима схожість перетворилася на міцний зв’язок через кілька місяців.

Я всією душею полюбила стареньку. Навіть у ті дні, коли я не працювала, намагалася скоріше повернутися до бабусі. Я виросла в дитбудинку і вперше у своєму житті отримувала стільки уваги, любові та ніжності.

Я відчувала, що жінка дуже самотня і їй, так само як і мені, страшенно не вистачає когось рідного поруч. Найбільше мене дивувало те, що, будучи такою багатою, жінка залишалася зовсім одна.

Одного разу я розпитала стареньку про її сім’ю. Та розповідала неохоче. Здавалося, ніби розповідь завдає їй неймовірного болю. Вона була спадкоємицею досить багатого європейського аристократа.

Звісно ж, вона була тією ще завидною нареченою, до якої сваталося безліч хлопців. Однак закохалася вона в чоловіка, якого не схвалили батьки. Він був бідним художником. Закохані зустрічалися деякий час, а потім вона завагітніла.

Батьки, дізнавшись про це, розлютилися. Вони вигнали художника і заплатили йому, щоб він більше ніколи не бачився з нею. Та насилу виносила дитину. Після народження дівчинку віддали далеким родичам, і вона мало що чула про неї.

12 років тому вона отримала коробку з речами, які належали доньці. Там були якісь фото та документи. Жінці розповіли, що донька пішла в інший світ. Стопку фотографій вона одразу поклала в шухляду. Навіть не розглядала.

Я слухала розповідь старенької і дивувалася. Які дивовижні історії часом трапляються! До слова, жінка більше ніколи не виходила заміж і дітей у неї не було. Так вийшло, що перше кохання стало останнім.

А ще молодий художник прищепив їй захоплення мистецтвом. Тому вона вже довгий час скуповує дорогі та відомі картини, а ще пише їх сама. Розповівши про себе, старенька поцікавилася моїм походженням.

Однак я мало що могла розповісти. Близько 12 років тому мати віддала мені в інтернат. Там я й виросла. Згодом мене всиновили добрі, але бідні люди. І ось зараз я намагаюся працювати щосили, щоб забезпечити надійне майбутнє.

Поговоривши про це все з жінкою, я продовжила прибирати. І все ж мені не давала спокою думка про сім’ю старенької. Я вирішила тихенько зазирнути на полицю з фотографіями, про які згадувала господиня будинку.

Там було близько десяти чорно-білих фото. Перебираючи їх, я раптово побачила знайоме обличчя. Це була моя дитяча фотографія. В мене була така сама. Її віддали в дитбудинку.

Я схопила фото і помчала показувати її старенькій. Та здивовано перепитала, чи впевнена я в тому, що це справді моя фотографія. На своє запитання вона отримала не тільки ствердну відповідь, а й фото, яке зберіглося в телефоні.

Тоді бабуся дістала величезний оберемок документів, які принесли багато років тому разом із фото. Виявилося, що в доньки господині будинку теж народилася дівчинка.

Ось тільки разом вони прожили всього-на-всього кілька років, адже потім їх розлучила недуга матері. Я потрапила в дитбудинок. Чомусь нікому не спало на думку дізнатися про родичів дівчинки.

Можливо, батьки жінки свого часу подбали про те, щоб їхня донька ніколи не знайшла своєї дитини. Однак тепер наші долі зійшлися. Ми зрозуміли, що шалено схожі одна на одну.

You cannot copy content of this page