Раніше я купувала квитки тільки на плацкартні місця. Дешево і сердито, так би мовити. У потягах їздила не надто часто, тому переплачувати сенсу не бачила, але подорож до мами в село була довгою.
Цілих 8 годин трястися від станції до станції. Я сім’єю обзавестися не встигла, тож завжди намагалася брати квитки на денні поїзди. Так можна було поспілкуватися із сусідами або вдосталь надивитися у вікно.
До вечора я вже приїжджала додому. Але одного разу щось пішло не так. Через роботу я не встигла на звичний для себе потяг, і довелося взяти квиток на інший. Він мав виїжджати вдень і прибувати пізно вночі, що дуже незручно.
У мене тільки старенька мама, зустріти на вокзалі нікому, а витрачати гроші на таксистів я не хотіла. Квитків на нічний поїзд виявилося не так уже й багато, тому я, скриплячи зубами, купила місце в купе.
Зайві витрати завжди дратували мене, тому заочно визнала цю поїздку жахливою. Але коли опинилася в поїзді, то зрозуміла, що дуже помилялася. У купе було всього два місця, а моїм попутником виявився чоловік з безсонням.
Ми проговорили всю ніч, і кавалер галантно допоміг мені зняти з потяга сумку. Я наївно сподівалася, що попутник хоча б візьме номер телефону і ми продовжать спілкування. Все-таки живемо в одному місті й обидва самотні.
Але чоловік цього так і не зробив. Я ж перетворила цю історію на щось прекрасне і завжди згадувала з незвичайним теплом. Плануючи святкову поїздку до мами, я знову купила місце в купе.
Я не сподівалася, що моїм попутником знову стане той чарівний незнайомець. Я спакувала всі свої речі й почала збиратися сама. Потрібно подбати про гарну зачіску, макіяж.
Обов’язково нанести крапельку улюблених парфумів. Хто знає, а раптом я відчиню двері купе і зустріну свою долю. Мабуть мені дуже хотілося, щоб так і було. На вокзалі я раз у раз задивлялася на симпатичних чоловіків.
У потязі я із завмиранням серця підходила до свого купе. Зараз я відчиню двері й зустрінуся поглядом із красивим і незабутнім… Але на мене накричала якась огрядна жінка, якій не сподобалося, що я відкрила двері.
Я ніяково зайшла в купе і зрозуміла, що там не два місця, а всі чотири. На верхній полиці був дідусь, який попросив бути тихішою, аж тут на все купе заспівав півень. Огрядна жінка почала лаяти мене на всі лади, бо її діти спали.
Я злякано глянула в протилежний кут купе і зрозуміла, що на нижній полиці туляться відразу три малюки. Опинившись на вокзалі, я видихнула з полегшенням. Я так сподівалася, що поїздка стане найкращою в цьому році.
Але вийшло зовсім інакше. Голова гула від криків і моралей. Спочатку я сперечалася з дамочкою з дітьми, а потім перейшла до оборони дідуся з півнем. Провідник спочатку спробував розібратися в проблемі, а потім пішов спати.
