Я почну свою сповідь із того, що я заміжня жінка, 12 років у шлюбі, є донька. І одного разу я зайшла в чат, познайомилася із чоловіком. Довгий час ми спілкувалися просто як звичайні люди, не було нічого особистого між нами. Він одружений, також у шлюбі 10 років, є донька.
Потім ми обмінялися фото, і з’явилися взаємна симпатія. Ми почали звикати одне до одного, вже не могли спілкуватися. Це так затягнуло, що я сама не очікувала, що моє життя може розвернутися на всі 180 градусів.
Потім перше визнання про закоханість ми вже потім спілкувалися як люди, які не можуть одне без одного. За півроку спілкування ми побачилися. Я довгий час наважувалася на це, адже я ніколи ні з ким так не спілкувалася та не зустрічалася.
Оскільки ми з чоловіком давно віддалилися одне від одного, через це спілкування, мабуть, мене переключило на іншого чоловіка. Ми почали з ним бачитися, дуже рідко, звичайно, раз на три місяці десь. І затягувало мене і його все ще більше.
Ми хотіли розповісти своїм половинкам і так і зробили. І потім почалися ці драми… Життя у стресі було й дуже довго. Через рік нашого спілкування він мене кликав до себе жити, хотів більшого від мене. Я весь час не наважувалася і так не наважилася досі.
Вже півтора роки минуло, і я закінчила стосунки – життя в іншій країні з донькою я не уявляла. Багато нюансів було дуже багато. Не описуватиму це. Але скажу одне: я зараз за ним сумую. Знаю, що йому погано та не знаю, як цей період пережити.
