З чоловіком знайомі ще зі шкільних років, зустрічалися три роки, побралися і ось нашій сім’ї вже 10 років. Було велике кохання, жили чудово. Нещодавно вирішили, що вже час народити дитину і зараз нашому синові півтора роки.
Здавалося б, живи і радуйся, але я дізналася, що в чоловіка є коханка, вірніше з’явилася тоді, коли народилася дитина.
Чоловік за характером егоїст, тому й дітей довго не було, хотів, щоб вся увага була тільки йому, але потім погодився, коли я почала наполягати.
Можливо, вік вплинув – йому зараз 38 років. Розумію причину зради, але вибачити все одно не можу. Я стала менше приділяти йому уваги, весь вільний час займав син, але можна було мені допомогти, тоді б і час на нього теж залишався.
Адже це не тільки моя дитина, та й йому не вісімнадцять років, у багатьох наших друзів вже по двоє чи троє дітей і справляються разом, там чоловікам не до зустрічей на боці.
І ось довго думаючи та прикидаючи, що мені робити, вирішила сказати йому, що я все знаю.
Реакція очікувана: “це неправда, у мене нікого немає, крім вас із сином мені ніхто не потрібен”. Чоловік злякався розлучення, бо він залишиться ні з чим.
Квартира, в якій ми живемо, подарована мені моїм батьком на весілля (батько давно пішов з сім’ї і таким чином вирішив мені компенсувати самотнє дитинство) і записана на нього.
Бізнес повністю мій, та й дитина теж залишиться зі мною. Чоловік став підтверджувати слова справою – став дбайливим, ніжним чоловіком татом.
Сказав, що хоче ще й доньку, що все зрозумів і тепер щасливо заживемо. Я почала потроху заспокоюватися, вважаючи, що в цьому є і моя вина, але зрідка перевіряла його телефон і виявила смс, яку він писав.
Чоловік став відпиратись, але потім зізнався, сказав, що не може так різко порвати з нею і йому для цього потрібен час. Я вирішила допомогти йому, не стала розлучати закоханих і подала на розлучення.
Чоловік вибачався, повзав на колінах, казав, що все зрозумів, але мені це вже було нецікаво. Головне, то у мене є моя дитина, а вона нехай живе так, як хоче.
