Аліна провела пальцем по екрану смартфона, перевіряючи баланс банківської картки. Сума в додатку змусила її заплющити очі й повільно порахувати до десяти.
— Вадику, — покликала вона чоловіка, який крутився перед дзеркалом у коридорі.
Вадим поправляв комір нової сорочки.
— Що таке, Аліночко? — відгукнувся він.
— Ти за таксі до ресторану зі своєї картки заплатиш?
Чоловік перестав поправляти сорочку й винувато подивився на дружину.
— Аліно, ну ти чого починаєш? У мене там копійки залишилися. Мені ж ще за парковку на цьому тижні платити. Давай ти замовиш?
Аліна заблокувала екран.
Вадиму сьогодні виповнилося сорок років. Солідний вік. Пів року тому вони домовилися, що відсвяткують скромно, вдома, посидять утрьох — вони з сином. У них висіла іпотека за двокімнатну квартиру, яку вони взяли два роки тому. Платіж з’їдав майже всю зарплату Вадима. Аліна тягнула на собі комунальні, продукти, секції для дитини та одяг.
Її доходи провідного менеджера це дозволяли, але вільних грошей майже не залишалося.
А місяць тому в їхні плани втрутилася Віра Павлівна.
Свекруха заявила, що сорокаріччя єдиного сина — це подія світового масштабу. Негоже сидіти на кухні, як жебраки. Треба запросити родичів, орендувати зал у ресторані, показати всім, що Вадим досяг успіху в житті.
На боязкі спроби Вадима заперечити, що грошей на ресторан немає, Віра Павлівна відповіла просто: «Аліна добре заробляє, не збіднієте заради такої нагоди».
І Аліна здалася. Вона сама знайшла затишний ресторанчик із гарною кухнею, сама склала меню, сама внесла аванс.
— Добре, — погодилася Аліна, накидаючи плащ.
У ресторані вже метушилися офіціанти. Стіл на п’ятнадцять осіб ломився від закусок. Аліна спеціально вибрала вільну сукню пісочного кольору, щоб після цілого дня метушні на роботі та організації цього банкету почуватися комфортно.
Гості почали збиратися близько шостої.
Віра Павлівна з’явилася останньою у супроводі сестри Вадима, Поліни. Свекруха прямувала до столу так, ніби це був прийом у англійської королеви.
— З днем народження! — голосно проголосила Віра Павлівна, вручаючи синові паперовий пакет.
Вадим заглянув усередину й розплився в усмішці.
— О, мамо, дякую! Той самий парфум!
Аліна мигцем поглянула на назву. Ціна цього флакона дорівнювала третині їхнього іпотечного платежу.
— Для улюбленого сина нічого не шкода, — гордо заявила свекруха, передаючи своє нове пальто з хутряним коміром офіціантові, що підбіг.
Потім вона перевела погляд на невістку. Посмішка на обличчі Віри Павлівни миттєво згасла.
— Аліна, привіт, — сухо привіталася вона.
— Добрий вечір, Віро Павлівно, — рівно відповіла Аліна.
Свекруха оглянула зал.
— Ну, що я можу сказати… — промовила вона, сідаючи на запропоноване місце на чолі столу. — Тут трохи темнувато. І скатертини якісь прості. Вадиме, я ж тобі казала про ресторан «Мрійник» у центрі. Там такі люстри!
— Мамо, «Мрійник» нам не по кишені, — тихо відповів Вадим, сідаючи поруч.
— Ой, та годі вже прикидатися бідними! — махнула рукою Поліна, поправляючи зачіску. — У вас же Алінка заробляє, як директор заводу. Могли б хоч раз у житті влаштувати братові нормальне свято.
Аліна відчула, як до горла підкочує роздратування, але стрималася. Не час влаштовувати сварки при гостях.
— Смакуйте, Віро Павлівно, — Аліна підсунула свекрусі тарілку з рибним асорті. — Тут чудова кухня.
Свекруха з огидою підчепила виделкою шматочок риби.
— Сьомга якась бліда. На ринку, мабуть, брали задешево?
— Це форель, від шеф-кухаря, — спокійно пояснила Аліна.
Банкет набирав обертів. Гості їли, пили, виголошували тости. Хвалили Вадима — який він чудовий фахівець, який прекрасний сім’янин, як йому пощастило в житті.
Вера Павлівна весь вечір була головною дійовою особою. Вона розповідала історії з дитинства Вадима, хвалилася його неіснуючими успіхами на роботі й жодного разу не згадала Аліну. Невістка для неї була обслуговуючою персоною, завданням якої було вчасно доливати морс і не кидатися в очі.
До моменту подачі гарячої страви атмосфера за столом загострилася.
Аліна втомилася. Вона встала з-за столу, щоб попросити офіціантів принести чай, і, повертаючись на місце, почула гучний голос свекрухи.
— Ну й нарядилася ти, Аліна.
Над святковим столом перестали дзвеніти виделки. Гості одночасно втупилися у свої тарілки, вдаючи, що їх надзвичайно захопили салати.
Аліна зупинилася на півдорозі до свого стільця.
— Вибачте? — перепитала вона.
— У цій сукні ти виглядаєш, як стара жінка , чесне слово! — голосно заявила Віра Павлівна, оглядаючи замовклих гостей.
Вадим почервонів.
— Мамо, ну перестань, — невпевнено промовив він. — Це нормальна сукня.
— Вадиме, у тебе просто очі затуманилися, — відмахнулася мати, поправляючи комір своєї нової шовкової блузки. — Я ж хочу якнайкраще. Мила, тобі тридцять вісім, а ти одяглася, як бабуся на город. Ні талії, ні фасону. Суцільний безсмак.
Поліна єхидно посміхнулася, прикривши рот серветкою.
Аліна повільно підійшла до столу. Весь вечір свекруха демонстративно кривилася. То закуски занадто прості, то ресторан дешевий, то дружина у сина недостатньо гарна.
— А мені подобається, — рівно відповіла Аліна, дивлячись прямо на свекруху. — Зручно.
— Зручно їй! — фиркнула Віра Павлівна. — Жінка повинна прикрашати чоловіка. Бути його візитною карткою.
Вона ефектно розправила плечі.
— Ось поглянь на мене, — продовжувала свекруха. — Я вийшла на пенсію, а рівень підтримую. Бо треба поважати себе, а не натягувати перший-ліпший мішок із підземного переходу.
Гості ніяково переглядалися. Рідний дядько Вадима втупився поглядом у келих, вдаючи, що вивчає бульбашки мінералки.
— Аліно, сідай, не злися, — прошепотів чоловік, потягнувши дружину за рукав.
Це й зрозуміло. Вадим завжди волів сидіти в тіні, поки жінки з’ясовували стосунки. Бажано, щоб Аліна просто промовчала й стерпіла.
Але сьогодні Аліна не збиралася мовчати. Вона втомилася тягнути на собі іпотеку, оплачувати примхи свекрухи й вислуховувати публічні приниження за свій рахунок.
— Віра Павлівна, — Аліна оперлася руками об край столу. — А звідки у вас ця блузка?
— А до чого тут моя блузка? — здивувалася свекруха, збита з пантелику різкою зміною теми.
— Блузка італійська. Натуральний шовк. І ваше нове пальто висить у гардеробі, з хутряним коміром. Гарні речі, правда?
— Красиві, — насторожено погодилася Віра Павлівна. — Я вмію вибирати якісні речі.
— Вибирати ви вмієте, — погодилася Аліна. — А оплачувати?
За столом хтось нервово кашлянув.
Вадим почервонів і спробував встати.
— Аліна, досить, — процідив він крізь зуби.
— Ні, не досить, Вадиме, — Аліна жестом зупинила чоловіка. — Якщо вже ми заговорили про зовнішній вигляд і повагу до себе. Давайте начистоту.
Вона підвищила голос саме настільки, щоб чули всі присутні.
— Цю італійську блузку та шикарне пальто ви купили минулого місяця, Віро Павлівно. На ті двадцять тисяч гривень, які я переказала вам зі своєї квартальної премії.
Обличчя свекрухи витягнулося.
— Тому що вам, цитую, «не було в чому піти до поліклініки, соромно перед лікарями», — докинула Аліна.
Яскрава помада на губах Віри Павлівни раптом здалася безглуздою. Вона поглядала на гостей, шукаючи підтримки, але родичі раптом різко зацікавилися м’ясом, що остигало.
— Я просила у сина! — виклично кинула свекруха.
— А син не дав, — відрізала Аліна. — Бо зарплати вашого Вадима вистачає рівно на виплату іпотеки, бензин і ділові обіди.
Поліна спробувала втрутитися.
— Алінка, навіщо ти рахуєш чужі гроші? Ти зовсім з глузду з’їхала?
— Я рахую свої гроші, Поля, — зупинила невістку Аліна. — І цей банкет, на якому ви зараз сидите, критикуєте ресторан і мій зовнішній вигляд, теж оплачений до копійки з мого гаманця.
У залі запала незручна пауза, яку переривав лише дзвін посуду за сусідніми столиками.
— І ті дорогі парфуми, які ви сьогодні подарували синові, куплені на гроші, які я дала вам на лікування зубів минулого тижня, — додала Аліна, дивлячись прямо в очі свекрусі.
Віра Павлівна почервоніла.
— Та як ти смієш… — пробурмотіла вона.
— Отож, — Аліна випрямилася. — Я можу ходити навіть у мішку з-під картоплі. Бо цей мішок я сама собі купила, на свої зароблені гроші.
Вона підсунула до себе склянку з соком.
— А коли ви навчитеся вбиратися на свою пенсію, тоді й будемо обговорювати мої фасони. Смачного.
Аліна спокійно опустилася на свій стілець.
Віра Павлівна хапала ротом повітря. Вона чекала, що син заступиться за матір, прикрикне на зарозумілу дружину. Але Вадим просто сидів, опустивши голову, і старанно колупав виделкою шматок запеченої картоплі.
Нічого не поробиш.
Свекруха згорнула тканинну серветку, кинула її на стіл і різко підвелася.
— Ноги моєї більше не буде у вашому домі! — вичавила вона, не звертаючись до когось конкретно.
Вона розвернулася й швидким кроком попрямувала до виходу. Поліна, кинувши на Аліну спопеляючий погляд, підхопилася й побігла слідом за матір’ю.
Решта вечора минула в напруженій атмосфері. Гості швидко доїли гаряче, випили чаю, напружено попрощалися й розійшлися.
Додому Аліна та Вадим їхали мовчки.
Минув тиждень.
Життя йшло своєю чергою. Віра Павлівна демонстративно не дзвонила. Вадим кілька днів ходив з ображеним виглядом, намагався звинуватити дружину в надмірній різкості, але аргументів у нього не знайшлося.
У суботу вранці Аліна варила каву, коли на телефон чоловіка прийшло повідомлення. Вадим, що сидів за столом, подивився на екран і завагався.
— Аліночко, — почав він улесливим тоном. — Там мама пише. У неї зламався холодильник. Майстер сказав, що ремонт обійдеться дорого.
Аліна зробила ковток гарячої кави з чашки.
— Яка неприємність, — рівно відповіла вона.
— Треба б допомогти, — Вадим почухав потилицю. — Перекажеш чотири тисячі? Я віддам із наступної зарплати.
Аліна поставила чашку на стіл.
— Ні, Вадику. Не перекажу.
— Як це? У неї ж продукти зіпсуються!
— Саме так, — Аліна подивилася на чоловіка. — Твоя мама чітко дала зрозуміти, що я — ходячий безсмак і не поважаю себе. Я вирішила прислухатися до її мудрої поради.
Вона підійшла до плити й вимкнула конфорку.
— Я вчора записалася в салон на стрижку та фарбування. А на вихідних поїду в торговий центр за новими сукнями. Буду дотримуватися бренду.
Вадим розгублено кліпав очима.
— А як же холодильник?
— А холодильник, коханий, це тепер твоя турбота, — посміхнулася Аліна. — Знайди підробіток, попроси аванс. Ви ж сім’я, рідні люди. Впевнена, ти впораєшся.
Вона взяла свою чашку й попрямувала до кімнати, залишивши чоловіка наодинці зі своїми думками та зламаним холодильником Віри Павлівни.
