– Костю! Біда! – подружжя повернулося з відпустки додому і виявило порожню квартиру.
– Що трапилося, люба?
– Нас обікрали.
– Як? Замок же цілий! – Костя оглянув квартиру, не вірячи своїм очам.
– Напевно, твоя мати загубила ключі, і злодії відчинили двері без злому замка… Терміново телефонуй їй. Нехай перевіряє. А я дзвоню в поліцію.
Марія Іванівна, мати Кості, була жінкою жадібною і себелюбною. Із самого дитинства вона звикла ні в чому собі не відмовляти. Навіть вийшовши заміж, вона примудрялася балувати себе смаколиками, поки чоловік був на роботі.
Його ж вона годувала простим супом і макаронами, постійно скаржачись на брак грошей. Чоловік брав підробітки, вибивався з сил, але ситуація в родині не змінювалася. При цьому дружина не виглядала виснаженою і слабкою.
Один за одним у родині з’явилися сини. Старший, Костянтин, пішов у батька, був відповідальним і серйозним, звик у всьому покладатися тільки на себе, молодший, Василь, був у матір. Любив тільки себе і не вважав за потрібне піклуватися про когось іншого.
Йшов час, діти виросли. Костя здобув освіту, одружився, зажив окремо. У молодій сім’ї незабаром з’явився син. Василь же продовжував сидіти в батьків на шиї, зневажаючи батька, який з останніх сил намагався забезпечити комфорт сім’ї.
Попри те що здоров’я чоловіка стрімко погіршувалося, він до останнього виходив працювати в додаткові зміни, а ночами таксував містом. Саме з одного з таких викликів його і відвезли на швидкій.
Вранці Костянтину зателефонувала мати і повідомила, що батька більше немає. Вражений чоловік не одразу зрозумів, що тепер його життя кардинально зміниться.
Усі витрати взяв на себе старший син. Мати і молодший заявили, що не в змозі займатися цим, та й грошей у них немає.
– Костику, тепер ти за старшого! Усе оплати сам, я не можу без сліз навіть думати про те, що ми осиротіли. Василя теж не смикай, хлопчик у нестямі від горя! – Мати поставила старшого сина перед фактом.
“Василь не хлопчик уже півтора десятка років і всього на два роки молодший за мене” – подумав Костя, але сперечатися не став. Про те, що йому теж потрібна підтримка і співчуття, подумала тільки кохана дружина, яка на кілька тижнів стала єдиним годувальником, дозволивши чоловікові спокійно розв’язати питання з похороном і погорювати про втрату батька.
Однак мати Кості вирішила, що тепер усі тяготи з утримання сім’ї має взяти на себе старший син. Не працюючи жодного дня і не заробивши нічого на життя, жінка вважала, що син зобов’язаний тепер оплачувати її комунальні платежі і закуповувати продукти.
Сім’я Кості не бідувала, тому на сімейній раді було вирішено надавати цю допомогу.
На жаль, Костя ще не знав, що це тільки початок.
– Костику, я прихворіла, мені лікар порадив відпочити в санаторії. Я тобі надіслала реквізити пансіонату. Виїзд через тиждень, оплатити треба сьогодні.
– Мамо, у мене зарплата через тиждень, таких грошей зараз просто немає! Ти чому заздалегідь не попередила?
– А я не знала, що треба просити про те, щоб син допоміг. Мені завжди здавалося, що це твій святий обов’язок! Або ти, втративши батька, тепер хочеш і без матері залишитися! – Знаючи, як важко син переніс втрату батька, вона вміло маніпулювала ним, домагаючись свого.
– Добре, я знайду гроші.
– І не забудь продукти на тиждень закупити! Васенька залишиться один, йому буде складно. Не купуй усілякі гречки й макарони. Відразу напівфабрикатів набери, м’ясних.
Хлопчику необхідно добре харчуватися! Він знайшов роботу, а важка праця вимагає гарного харчування.
– Мамо! Йому тридцять років! Якщо знайшов роботу, нехай сам себе утримує. До того ж у мене зараз немає часу ганятися на інший кінець міста з продуктами. Нехай сам про себе подбає.
– Ах так! Значить, тепер сім’я для тебе нічого не означає? Брату складно, а ти його хочеш кинути? Ну що ж, і матір кинь! Тобі ж однаково, як ми будемо справлятися! Ну спасибі! – Марія Іванівна кинула слухавку, точно знаючи, що старший син не витримає і або привезе продукти, або надішле грошей.
Розрахунок виявився вірним: за півгодини зателефонував кур’єр і повідомив про доставку продуктів.
– Ну ось, чи був сенс обурюватися! – Сміялися Марія Іванівна і Василь, сідаючи за накритий стіл.
Через півроку Марія Іванівна вирішила, що оплати комуналки і продуктів їй недостатньо. Син із невісткою добре заробляли, могли й більшу допомогу надати. Треба було тільки придумати гідну причину, щоб виманювати в них гроші. Вона знайшлася сама, хоча й не в такому вигляді, як хотілося.
Костя з дружиною і дитиною вирішили вирушити на відпочинок. Дізнавшись про це, Василь влаштував скандал:
– Як ти міг? У такий важкий час для сім’ї витрачати гроші на дурниці типу подорожі! – кричав він, розмахуючи кулаками.
– Василю, я сам вирішу, що і як мені робити. Ти живи своїм життям. Час би уже подорослішати.
– Здавай путівки! Матері треба новий телевізор! І взагалі… Нам допомога потрібна, а ти жируєш!
Костя в той момент був дуже злий і скинув виклик. Здавати путівки вони не стали, а через тиждень зателефонувала мама.
– Синку, ти маєш рацію, поїдь відпочинь… – скорботно зітхнула вона. – Поки є можливість і сили треба їздити по морях. А то потім станеш старим, нікому не будеш потрібен…
– Мамо, дякую за підтримку, але я зараз не можу говорити. У мене нарада. Щось термінове?
– Ні, просто хотіла сказати, що ти можеш покластися на нас. Ми наглянемо за квартиркою, хіба мало…
– Гаразд, мамо. Обговоримо.
На сімейній раді було вирішено віддати ключі рідні, це було розумніше, ніж віддавати їх сусідам.
– Свої ж люди. Хіба мало що трапиться, поки нас немає. – Міркував Костя. Дружина погодилася.
Отримавши ключі від квартири старшого сина, Марія Іванівна вирішила, що це її шанс суттєво поліпшити своє житло. Вони з Василем розщедрилися на таксі, запаслися великими сумками і вирушили до Кості.
– Ну що, якщо вже прийшли, треба по дому пройтися, хіба мало що в цих лежить погано!
Провівши інспекцію будинком, Марія виявила чимало того, що їй стало б у пригоді набагато більше, ніж старшому синові та невістці.
– Так, ну що, почнемо! Ось ця ваза в мене матиме набагато кращий вигляд! Ой, а що це за кремушки у невістки? Вона собі ще купить, а мені треба про себе піклуватися! Сам знаєш, Костя жадібний став, зовсім допомоги не дочекаєшся! – голосила вона.
Жінка ходила квартирою, заглядаючи в шафи і складаючи в сумки все, що їй сподобалося. Особливо вдалим виявився огляд кухні.
Кухонний комбайн, тостер, телевізор і набір стильного посуду швидко перекочували в сумки матусі за допомогою молодшого синочка.
– От і добре! Вам нема чого два телевізори мати! Ви й один чудово подивитеся. А мені потрібен! Я люблю під час готування вмикати щось на кухні. Та ось біда – мій телевізор зламався, не підлягає ремонту.
Але тепер зможу з комфортом жити. А ви ще заробите! – Бурмотіла Марія Іванівна, поки молодший син відкручував кріплення полиці кухонного телевізора.
Чоловік не реагував на бурмотіння матері, бо зверталася вона не до нього, а до старшого сина, який ще не знав, що проявив чудеса щедрості.
Василь зазирнув до бару брата і вибрав собі кілька найдорожчих пляшок, поки мати спустошувала морозилку, в холодильнику дружина Кості не залишила продуктів, оскільки збиралася надовго виїхати з дому.
– Ну ось! Чудово! Більше тут робити нічого. Ходімо.
Повернувшись додому, Костя і його дружина спочатку подумали, що їхню квартиру обнесли злодії. Швидко викликавши поліцію, вони повідомили, що квартиру пограбували. Про те, що це могла зробити мати, ніхто й подумати не міг, адже Марія Іванівна зателефонувала і попередила, що поїде в село, а з квартирою і так нічого не трапиться.
Коли ж Костя зателефонував матері і повідомив погані новини, вона відреагувала напрочуд спокійно.
– Негайно забери заяву. Ніякі це не злодії. Це ми з Васенькою зазирнули до вас і взяли те, що вам не потрібно, а нам необхідно.
– Як? Мамо, ти що? Як це, не потрібно?! Це наше майно, ми на нього заробили! Негайно поверни все, що забрала. – Костик був приголомшений нахабством родички.
– І не подумаю! Ти зобов’язаний матері допомагати! А ти тільки жалюгідні копійки кидаєш, та дешеві продукти купуєш. Нам із Васенькою все це потрібніше. Він одружитися вирішив, ваші речі йому з дружиною знадобляться!
– Мамо! У вас один день. Потім я піду в поліцію і повідомлю, хто саме мене обікрав.
Мати кинула слухавку і заблокувала його номер. Через кілька днів до неї у квартиру прийшли поліцейські. Довелося повернути більшу частину вкраденого і відповідати за всією суворістю закону.
Більше Костя з братом і матір’ю не спілкувався, та й вони не виявляли бажання спілкуватися, розпускаючи чутки про те, як підло вчинив старший син, замість того, щоб піклуватися про них.
– Краще б ми ключі сусідам залишили, – говорила дружина Кості, який ще довго згадував цей інцидент.Спеціально для сайту Stories
