Мені 57 років. Я мати 3 дорослих дітей і пишаюся цим. Старший син одружений, і у нього є маленька дитина. Середній, ймовірно, скоро одружиться. А молодша ще в університеті вчиться – про особисте життя поки не дуже багато знаю.
Не можу сказати, що мені щось не подобається, але мене все більше і більше бентежить, коли старший регулярно телефонує з проханням взяти до себе онука на вихідні.
Я люблю внука і все для нього зроблю. Але я ж прекрасно знаю, що діти віддають його, щоб розслабитися і погуляти з друзями.
Вони самі неодноразово говорили про те, як їм не вистачає почуття свободи і веселощів. Що вони ще молоді і потрібно користуватися кожним моментом. А хіба я не хочу розслабитися і насолодитися власним життям?
Я іноді теж хочу вийти з подругами в кафе. Піти на танці або йогу. А може зайнятися самоосвітою і присвятити себе вивченню чогось нового. І при цьому не боятися, що в один прекрасний момент мені на руки впаде малюк.
Зовсім недавно до мене прийшов молодший син і повідомив радісну новину:
– Мам, у нас з Машею буде дитина! Буде тобі чим зайнятися найближчим часом.
Я-то звичайно зраділа і привітала сина. Але хто йому сказав, що я не маю чим зайнятися? Я вже сиділа з дітьми і хочу відпочити за своїм старечим правом! Їй-богу, якщо і дочка підійде з повідомленням про прийдешнє поповнення, я куди-небудь втечу!
Тепер не знаю, як сказати дітям, що я не дуже-то жадаю бути в ролі няньки для їхніх дітей. З одного боку, ніяково, адже бабусі дуже часто раді допомагати і няньчити онуків. З іншого – я не інші бабусі.
Чому в мої обов’язки входить сидіти з їхніми дітьми, коли я хочу пожити для себе? Цілком можливо, що я б реагувала не настільки бурхливо, якби діти спершу запитували, чи готова я сидіти з онуками, перш ніж ставити перед фактом.
З боку може здатися, що я егоїстка якась. Але це не так. Хіба бажання побути в спокійній самоті або приділити собі увагу – егоїзм?
