Мені дуже шкода сина, але лізти у його сім’ю я не хочу. Та що казати синові, який нещасний, я не знаю. От нещодавно син знову раптово навідався у гості. Він знову був схвильований.
Почала розпитувати, що трапилося. А він й розповів все, як на духу. Виявилося, що моя невістка дуже змінилася. Раніше вона була ласкавою, доброю, поступливою, а тепер начебто на її місці зовсім чужа людина.
Почала скандали влаштовувати, спілкуватися у наказному тоні, наче з підлеглим, а не з чоловіком. На дітей теж підвищує голос. Син не розуміє, з чого це почалося, а як тепер все повернути все на свої місця.
Так ми з сином і просиділи до пізнього вечора. Здебільшого говорив він, а я тільки слухала і не могла повірити у його слова. Чесно кажучи, втручатися у сімейні справи сина мені не хотілося. Але дуже вже він був засмучений.
На прощання я таки пообіцяла поговорити з невісткою. Може, й проясниться. У неї матері немає, а ми з нею завжди могли спільну мову знайти. Може, синок мій, баламут, сам у всьому винен.
Наступної неділі я приїхала навідати онуків. Як тільки увійшла до будинку, відчула напружену атмосферу. І як це раніше я нічого не помічала? Кілька тижнів тому приїжджала і все було гаразд, а тут, виявляється, вже півроку щось негаразд.
Сказати правду, спочатку я і не знала, з чого почати розмову з невісткою. А потім якось воно саме пішло. Розповіла про те, що від знайомої нібито пішов чоловік, бо та стала раптом надто вимогливою та дратівливою.
Невістка лише хмикнула і відповіла, що тій знайомій так тільки краще буде. Якщо чоловік ганчірка, за її словами, нема чого на такого час витрачати. Так я й поїхала додому з тягарем на душі.
Може, варто було прямо розпитати невістку, в чому річ, а не хороводи водити навколо та навколо? І що тепер робити? Як допомогти синові? Чи може краще не лізти і нехай самі розбираються?
